Через кладку

Може бути, я уявляю собi самостiйнiсть жiнки, як надто принадну й завидуючу, а в дiйсностi воно не е так. Може, я колись навiть i розчаруюся, але поки що в мене стiльки охоти, енергii, запалу, менi так хочеться помiряти, зужиткувати своi сили, розмахнути крильми, погордувати мужеською ласкою, котра завдае iнодi жiнкам стiльки болю, упокорення, що чей же нiхто не схоче менi взяти за зле, що я хочу пiти таким шляхом, як iшли та йдуть тисячi – за й передi мною, – i, здаеться, не пожалували. Будь воно добре, – додала, – будь i хибне, а мое щире бажання е пiти за iх слiдом…

Я дивився хвилю, захоплений ii молодим запалом, мовчки на неi, в ii гарне, потрохи зворушене лице, а далi обiзвався:

– Чи здiйснення вашого бажання, а радше ваших мрiй, залежать лиш вiд вас самих, чи мае воно ще перейти… так сказати б, iнстанцiю вищостi? Себто вашоi рiднi?.

Вона глянула на мене недовiрливо, змiшалася й сказала:

– З родичами, особливо ж з батьком, я ще не готова. Мати е за тим.

– А батько?

– Не похочуе. Вагаеться з фiнансових взглядiв i не довiряе моiм фiзичним силам.

Я позирнув на неi збоку. Вона була доволi висока, дуже нiжно збудована, неповно розвинена й досягала менi по рамена. Дiвчина це завважила й усмiхнулася.

– Ви мiряте мене оком, так як iнодi батько? Це найменше. Я здорова, сильна й маю в собi добру дозу вiдпорноi сили. Я – «добра раса»…

Я всмiхнувся. По хвилинi, пiд час котроi вона на мене дивилася, я сказав:

– Про вас говорять, панно Маню, що ви внаслiдок вашоi, як ви самi сказали, «емансипацii», дуже неввiчливi проти мужчин.

– Я буду старатися пристосовуватися до всього, що будуть вимагати обставини мого окружения в цiлi осягнення студiй… А далi? Буду держатися здалека… а найменше вже збiльшати число тих, що так радо змiнюють своi постановления й погляди за мужеську ласку й прихильнiсть.

– Чи вашi слова вiдносяться й до емансипанток? – спитав я;

– Так.

– Чому ж хочете мiж них iти, коли знаете, що не будете мати з ними нiчого спiльного?

– Я лиш науки хочу. Коли б могла ii тут набути, я б мiж них не йшла. Я не люблю тих гостро замаркованих, не вiрю iм…

Я видивився на неi;

– Ви iх не любите, Маню? Ви?.. – опитав я, зчудований. – Я був переконаний, що саме вам т. зв. модерне жiноцтво, т. е. молодiж, подобаеться i, захопленi нею, ви хочете iх слiдом iти.