Філософські етюди

Вiн вiдчинив вiкно, повернувся в кiмнату, де вони спали, вiдкрив скриньку й вибрав там хiрургiчний iнструмент, яким було б найзручнiше довести свiй злочинний задум до кiнця.

«Пiдходячи до лiжка, я машинально попросив допомоги в Бога», – розповiдав вiн менi. В ту мить, коли Проспер, зiбравши усi сили, вже пiдняв руку, в ньому раптом озвався якийсь голос, а перед очима мовби спалахнуло свiтло. Вiн кинув скальпель на свою постiль, вибiг до зали i став бiля вiкна. Там його опанувала глибока вiдраза до себе; та вiдчувши, що голос добра в ньому ще звучить слабко, боячись знову пiддатися лихiй спокусi, вiн вилiз крiзь вiкно на дорогу i довго ходив по березi Рейну, нiби сторож, який охороняе корчму.

Не раз швидкими кроками доходив вiн до самого Андернаха, не раз наближався до гiрського схилу, по якому вони з приятелем учора сюди спустилися. Нiчна тиша була така глибока, i вiн так покладався на сторожових собак, що iнодi втрачав з виду вiкно, яке залишив вiдчиненим. Йому хотiлося виснажити себе й у такий спосiб прикликати сон. І ось, ходячи отак пiд ясним небом, милуючись прекрасними зорями, зачарований чистим нiчним повiтрям i меланхолiйним плюскотом рiчковоi хвилi, вiн поринув нiби в замрiянiсть, що привела його до глибоко доброчесних думок. Розум кiнець кiнцем остаточно розвiяв миттеве запаморочення. Настанови його вихователiв, правила вiри, а надто, – розповiдав вiн менi, – спогади про скромне життя, яким вiн жив пiд батькiвським дахом, узяли гору над лихими думками. Коли Проспер отямився пiсля тривалоi задуми, в яку вiн запав, сидячи на березi Рейну i спершись лiктем на великий камiнь, вiн мiг би, за його власними словами, не лише спати, а й просто сидiти бiля цiлого мiльярда золотих монет. І в ту мить, коли його чеснiсть вийшла гордою i сильною з цiеi боротьби, вiн в екстазi опустився навколiшки й палко подякував Боговi, почуваючи себе щасливим, з легкiстю в душi, як у день свого першого причастя, коли йому здавалося, що вiн став рiвний ангелам, бо за весь день не згрiшив анi словом, анi вчинком, анi помислом. Вiн повернувся до корчми, зачинив вiкно, уже не боячись забрязкотiти, i вiдразу впав на лiжко. Душевна й фiзична втома вiддала його беззахисним пiд владу сну, i, тiльки-но опустивши голову на матрац, вiн поринув у сповнену фантастичних видiнь першу дрiмоту, яка завжди приходить перед глибоким сном.