Афонський пройдисвіт

Афонський пройдисвiт

Іван Нечуй-Левицький

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Афонський пройдисвiт» Івана Нечуя-Левицького – найяскравiший антиклерикальний твiр, у якому автор смiливо викривае лицемiрство, аморальнiсть i кар’еризм духовенства***. Оповiдання належить до кращих зразкiв гостроi соцiальноi прози автора, серед яких також «Микола Джеря», «Бурлачка» та iн.

Іван Нечуй-Левицький

АФОНСЬКИЙ ПРОЙДИСВІТ

І

Весною, пiсля великодня, ченцi й послушники в одному киiвському монастирi запримiтили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм'янин.

Тiльки вдарять у дзвiн чи на вечерню, чи на службу – в церкву входить поперед усiх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже лiтнiй чоловiк, стае перед чудовною iконою, молиться, б'е поклони, зiтхае, знаменуеться до образа богородицi й позад усiх людей виходить з церкви.

Той чоловiк був грек Христофор Хрисанфович Копронiдос. Вiн довго блукав по селах на Украiнi, продавав кипарисовi хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камiнцi, нiбито з Єрусалима, свячену воду, нiби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навiть пальмовi гiлки, нiбито посвяченi на вербу в Єрусалимському храмi.

Тi камiнцi вiн збирав на березi Росi, Расави та iнших рiчок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць i з ставкiв. Продавав вiн i свячене помiчне зiлля i жебрав на Афон. Набивши добре кишенi грiшми, видуреними в темних богобоящих селян, вiн пiшов на хитрощi вже бiльше кориснi: задумав дурити багатих киiвських ченцiв…

Якось пiсля вечернi вiн пристав до послушникiв, примостився коло iх в садку на лавцi, в темнiй алеi, на цвинтарi i почав розпитувати, хто з ченцiв мае багато грошей.

– Чи то пак правду кажуть, що нiбито в отця Палладiя дуже багацько грошей? Чи то правда, що вiн багатющий? – спитав вiн у послушника.

– Що правда, то правда, – обiзвався келiйник отця Палладiя, – я в його вже давно служу за келiйника; кажуть, в його е тисячок зо три карбованцiв, коли й не бiльше.

– А з яких вiн: мужикiв, чи з мiщан, чи таки з духовних? – спитав Копронiдос.

Копронiдос говорив доволi чистою украiнською мовою, котроi навчився, тиняючись на селах, але в розмовi примiшував великоруськi слова й шепеляв, як шепеляють греки, що родились i зросли не в Росii.

– Отець Палладiй таки з духовних. Вiн був на селi священиком, овдовiв; кажуть, що вже видав двi дочки замiж, i оце годiв з п'ять живе в монастирi, – одповiв келiйник.