Осінні узори

Менi дорiкали, що я уникаю мiтингiв, але я боявся втратити бодай крихту свого ества, своеi iндивiдуальностi. Егоцентризм? Може, й так. Але ж бували багатотисячнi сходини без крику. Один з таких пам’ятаю – бiля пам’ятника Франковi: десь надвечiр перший хтось почав, а решта, немов повертаючи собi пам’ять, пiдтримали: «Ще не вмерла Украiна». Це не був натовп, це був гурт особистостей.

Смирення i гординя

Це так якби комплекс неповноцiнностi i комплекс пихи. Це менi невластиве. Я, правда, тiшився й пишався собою, коли зробив добру роботу.

Так тiшиться хлiбороб, коли наливаеться колос. Але гординi в мене не було нiколи. Мене нi разу не розпирало усвiдомлення, що я письменник. Нiчого в тому особливого немае. Це просто праця.

Ерудицiя

Обсяг ii визначити навряд чи можна. Якщо ти маеш дрiбку знання, що його можеш передати iншим, то це вже щось вiд ерудицii. Без знань ти нiхто. Певного ступеня мусиш сягнути ще в молодостi. Менi бракуе багато знань: коли були молодими, книжок бракувало.

Я зараз багато читаю, аби поповнити своi знання. Чим бiльше осягаю, тим бiльше усвiдомлюю, що обiйтись без них не можу. Звичайно, абсолютного знання не iснуе. Навiть Франко не знав усього.

Унiверситет

Це Храм. Я його дуже важко для себе вiдвойовував. Працюю в ньому зараз. Гординя? Це вона i е – радiсть вiд того, що я працюю тут, що перемiг тих, якi хотiли вiдiрвати мене вiд унiверситету. Стою нинi за кафедрою, студенти шанують i люблять мене.

Молитва

Я не злостивий, не лихослiвний, вся моя мова – це молитва до Бога i до своеi нацii.

Є молитви ритуальнi, щоденнi, як «Отче наш», ii ти завше повторюеш, мислячи собi Бога, а е молитва – сама мова, робота, кохання. Мое життя – молитва за Украiну.

Пiзнання свiту

Годi було сидiти в Трачi. Була така небезпека. Коли батько помер, мати, матерiально не забезпечена, просила мене залишитися в Трачi й працювати на татовому мiсцi директором школи. Мене обняв страх, що можу зостатися в замкненому просторi, залишитися назавше у своему любому Трачi.

Мусив тодi обiрвати пуповину й рушити у свiт. Мандрiвок було безлiч – вольних i невольних, i кожна багато чому навчила.

Втраченi iдеi

Тi, з якими я прийшов у свiт i вирiс – дотепер моi. Незалежнiсть Украiни – найголовнiша з них. Не маю втрат i серед лiтературних iдей. Я великий педант, я знав, що повинен робити, але боявся, що не вистачить на те життя. Й трохи поспiшав, щоб встигнути.