Дев'ять братів і сестриця Галя

А зимою? А у холод, у морози? Зима, холод, мороз! Отее негарний час! Тiльки вiн почина надходити, мати гiрш плаче та усе перепитуеться: «Як то ми перебудемо? Як же то ми перебудемо?» I нудно такеньки завсiди перебувати холод, треба сидiти на печi, пiджавши ноги, а коли вибiгти на луку та потанцювати по снiгу, то хутенько, наче опарений, вкинешся в хатку на пiч i знову сидiти, пiджавши ноги. Iграшка у докучну або там яка друга – докучить i обридне, ще тiльки малую Галю трохи тiшить i смiшить, а всiх гнiва та сердить; знакома казка про Iвася нiкого не поруша – тiльки малую Галю трохи.

День такий в бога коротенький, прудко вечiр наступае, й у хатцi темно робиться. I сидять вони у темнотi на печi, дожидають матiр з поденщини i мовчать, тiльки часом Галя пожахнеться й пошептом питае: «Що ж як кава прийде?» – «Не прийде», – одказують iй усi. «А як вовк присуне?» – шепче знов Галя. «О, пожахачко! О, плохенька!» – кажуть усi та усi ближче згортаються докупи, а менший брат бере Галю на руки. «А як вовк присуне?» – знов-таки присiпаеться Галя, i усi на Галю похмуряються, окрiм меншого: менший тихесенько Галю заспокоюе, i Галя собi заспокоюеться, ще часом i пiсеньку заспiва про журавля, «що цибатий журавель, вiн до млина iздив, дивне диво бачив»; i чуе менший брат, як цибатий журавель iде до його i як дивне диво бачить; бо Галя, спiваючи, пiд свiй спiв обома рученятами по обличчю ляска. Пiсенька якось незавважливо ввiрветься, цибатий журавель зостаеться на дорозi, а Галя засипа в меншого брата на руках. Нудно-нудно! Холодно-холодно! Темно-темноi У скосяне вiконечко видно луку пiд бiлим снiгом. Бiлий снiг то виблискуе, то виблиск тратить, – се мiсяць порина в оболоках. Що отее буде надалi: чи заблискотить бiлий снiг ще лучче та засяе мiсяць з зорями, а чи повалить свiжий снiг, хуртовина заграе, заб'е вiконечко покосяне, занесе стежечку, забарить матiр? I що мати принесе iм?

От по снiгу рипить прудкая, слабая, непевная ступа, дверi у хатку вiдчиняються – мати прийшла.

Вона прийшла помучена, дуже змерзла, – що вона принесла? Принесла хлiба, картоплi, а коли ще трошки пшона на кулiш, так вже й хвалиться зараз дiтям, що «от, дiточки, ми собi зваримо кулiш», – i усi дожидають кулешу, а Галя то вже завчасу сидiтиме з ложкою у руцi та погукуватиме «мамо!», i погукуе такеньки Галя, наче вона сама одна мае одвагу поспитати про те, про що усi пiклують, i додае усiм сили терпеливiй дожидати.