Бікфордів світ

– Це ж не легковичок! Сам кузов чого вартий, i в кузовi ще тонна!

Тим часом чоловiк пiдiйшов до кабiни з боку шофера, смикнув на себе дверцi, вiдступив i крикнув:

– Виходь на розстрiл!

Шофер примружився, стараючись роздивитись обличчя нападника, але розгледiв тiльки вiйськову форму, таку саму, як i на них. Занадто знайомим видався голос незнайомця.

– Загаси фари! – прошепотiв пасажир.

Шофер несподiвано зрадiв. Як це не спало йому на думку вiдразу?! Вiн вимкнув фари – i темрява миттево заповнила звiльнений вiд свiтла простiр.

Шофер i пасажир сидiли нерухомо, смертельно боячись видати себе нехай навiть ледве чутним шерехом.

– Ви це даремно, хлопцi!..

– Так це ж… – зашептав приголомшений пасажир, – це ж Горич!

– Звiдки? З того свiту? – заперечив шофер.

– Горич! – неголосно вигукнув пасажир.

– Упiзнали нарештi! – донеслося з темряви. – Але я вас ранiше впiзнав!

Шофер увiмкнув фари i свiтло в кабiнi. Бiля вiдчинених дверцят з'явилося знайоме неголене обличчя.

– Так тебе що?.

– Що-що? Ясна рiч. Пообiцяли в розход, але не встигли. Я конвойного стукнув, автомат забрав – i в темряву!

– Значить, тебе шукають, – кивнув пасажир.

– Так. Менi тепер тiльки туди можна. – І Горич показав пальцем на небо.

– Туди ще встигнеш потрапити! – посмiхнувся шофер. – Залiзай у кузов пiд брезент.

– А ви зараз куди?

– На схiд, – вiдповiв пасажир. – Хочемо там перевiрити.

Машина знову поповзла по пагорбах.

– Добре, що в нього автомат! – сказав пасажир.

– Так давай i ми погони зiрвемо! – запропонував шофер. – Плечi полегшимо, щоб…

– Нi, ми все-таки на завданнi…

– Розсмiшив! – посмiхнувся шофер.

У задню стiнку кабiни наполегливо забарабанили. Шофер загальмував i вiдчинив дверцята.

– Чого тобi?

– Приiхали! – вiдповiв Горич.

– Ти впевнений?

– Менi здалося, що я побачив.

Тi, що сидiли в кабiнi, обмiнялись ехидними поглядами, потiм дружно вийшли.

– Розчохлюй! – скомандував шофер.

Горич зашарудiв брезентом, засопiв од напруги.

Шофер i пасажир полiзли в кузов допомагати. Натренованими за декiлька рокiв рухами вони стягнули брезентовий чохол iз величезного прожекторного барабана i склали його в куток кузова.

Горич ретельно протер ганчiркою скляну поверхню.

– З Богом! – майже пошепки напучував пасажир.

Шофер нагнувся i клацнув тумблером.