Бікфордів світ

– Менi здаеться, вона мае звужуватися на сходi! – припустив пасажир, дивлячись на вогник своеi цигарки.

– Не вiриться… – спокiйно вiдповiв шофер, не вiдволiкаючись вiд iзди.

– Тодi чому дирижаблi не пiднiмаються в повiтря?!

Шофер посмiхнувся.

Раптом щось дзвякнуло, ударившись об капот.

– Знову! – Шофер натиснув на гальма i важко зiтхнув.

– Нiчого дивного, – байдуже мовив пасажир. – Це тiльки зайвий доказ.

Вони вийшли з кабiни. Шофер провiв пальцем по неглибокiй вм'ятинi на капотi i з побоюванням поглянув на невидиме чорне небо.

– Ну що, поiдемо далi?! – чи то запитав, чи то запропонував пасажир.

Шофер вагався. Вiн прикусив у роздумi нижню губу й не вiдповiв. Потiм мовчки залiз у кабiну й завiв мотор.

Пасажир зайняв свое мiсце, питально глянувши на товариша.

– Гаразд… – невпевнено промимрив той, i вони поiхали.

– Жаль, що Горича шльопнули, – пiсля паузи сказав пасажир i чиркнув сiрником, знову закурюючи.

– У тебе «Бiломор»? – запитав шофер.

Пасажир простягнув цигарку.

– Це ми виннi, – похмуро сказав шофер пiсля глибокоi затяжки. – Не треба було йти у нього на поводi. Досi б утрьох iздили!

– Так, – кивнув пасажир.

– А ти впевнений, що його розстрiляли?!

– За законами военного часу… – монотонно процитував пасажир фразу, що стала звичною в мiських оголошеннях.

– Нiчого, нас накриють – теж «за законами военного часу».

До Горича вирушимо. – Шофер видихнув цигарковий дим i ввiмкнув двiрники.

– Ти чого? – здивувався пасажир.

– Мотор тихий, – пояснив шофер. – А менi ця маскувальна тиша вже ось де сидить! – І вiн провiв вказiвним пальцем по горлу.

Пасажир здвигнув плечима.

Грунтова дорога йшла в пагорби. Машина рухалася повiльно, слiпо тримаючись наiждженоi колii. Свiтло фар вихопило на узбiччi дороги дерев'яний грибок – довоенну автобусну зупинку.

Просто на землi пiд ним сидiв чоловiк, притулившись спиною до «грибноi» нiжки. Побачивши машину, вiн схопився на ноги, i в його руках з'явився автомат. Чоловiк зробив крок iз-пiд грибка й пустив чергу в повiтря, наказуючи машинi зупинитися.

– Здаеться, попалися! – ослаблим голосом мовив шофер i натиснув на гальмо.

– А якщо рiзко вперед i збити його к бiсовiй матерi?! – запропонував пасажир.