Бікфордів світ

– Уперед i з вимкненими фарами, – пiсля короткоi паузи пояснив вiн свiй погляд.

– У цiлковитiй темрявi?! – приголомшено перепитав шофер.

– А ти хочеш iще раз подражнити мiську артилерiю?

– Гаразд, – змирився шофер. – Тiльки давай заздалегiдь попрощаемось один з одним i з ним. Потiм можемо не встигнути. Дуже вже менi це нагадуе подорож по мiнному полю.

– Менi все мое життя нагадуе подорож по мiнному полю, але я нiколи нi з ким заздалегiдь не прощаюся, – сумно всмiхнувся Горич. – Краще йти по-англiйськи…

Прощання з пасажиром було коротким.

Вiн лежав на брезентi з заплющеними очима. Рiзниця мiж неспанням i сном втратила для нього свое значення. Шофер i Горич потиснули витягнуту вздовж тулуба руку i, сiвши поряд iз пасажиром навпочiпки, розкурили по «бiломоринi». Докуривши, повернулися в кабiну.

Мотор завiвся. Слiпа машина повiльно поповзла вперед.

2

На морськiй гладiнi безвiльно погойдувалася громiздка самохiдна баржа. Звисав iз невисокоi радiощогли прапор вiйськово-морських сил, що зiв'яв од безвiтря, а на палубi мовчки сидiли два матроси.

Один був рудий, у веснянках i з бородою. Другий – одразу видно, що шанувальник статуту, – був гладко, до синяви, поголений, коротко, а подекуди й наголо самоострижений, до того ж сидiв вiн так рiвненько, немов йому дали команду «струнко!», дозволивши при цьому не вставати. Його обличчя, що не видавало навiть при розмовi або суперечцi нiяких настроiв i емоцiй, так i просилося маленькою фотографiею в будь-який офiцiйний документ, що надавав право або дозволяв дiю.

– Харитонов! Пiсля повернення я напишу на тебе рапорт! – абсолютно байдужим голосом, але бездоганною мовою говорив статутний матрос. – Ти не виконав за останнi два мiсяцi жодного мого наказу!

– Та ну… – втомлено зiтхнув рудий. – Але ж немае нiкого! Машина здохла смертю хоробрих. Якби я всi цi два дрейфовi мiсяцi голився до вранiшньоi перевiрки, ми б…

– Що «ми б»? – байдуже перебив статутний.

Рудий махнув рукою й вiдвернувся. Перед очима другого з'явилася патлата потилиця.

– Молодший матрос Харитонов!

– Я, – не обертаючись, вiдгукнувся рудий.

– Наказую спустити прапор!

Рудий обернувся i здивовано заглянув у примруженi вiд внутрiшнього роздуму очi старшого матроса.

– По прапору нас може виявити ворожа авiацiя, – монотонно мовив статутний.

– І то правда, – Харитонов пiдвiвся i потягнувся до радiощогли. – Два мiсяцi нiчого ворожого. І свого нiчого. Мае ж це скiнчитися!

– Поменше мiркуй, Харитонов.