Книга Джунглів (збірник)

– Ти завiв дружбу з Мавпячим Народом? Із сiрими мавпами, котрi не знають Закону i iдять усiляку погань? І тобi не соромно?

– Балу вдарив мене по головi, – пхикнув Мауглi (вiн усе ще лежав долiлиць), – i я втiк, а сiрi мавпи злiзли з дерева i пожалiли мене. А декому було байдуже. – Вiн тихенько схлипнув.

– Жалощi Мавпячого Народу! – плюнув Балу. – Спокiй гiрськоi рiчки! Холодочок лiтньоi спеки! А що було далi, ти, дурко?

– А потiм… потiм вони дали менi горiхiв i рiзних ласощiв, а тодi взяли на руки, вiднесли на верхiвку дерева i сказали, що я iхнiй брат по кровi, хiба що без хвоста, i колись стану iхнiм ватажком.

– У них не бувае ватажкiв, – сказала Багiра. – Вони брешуть. І завжди брехали.

– Вони були дуже приязнi до мене i прохали приходити ще. Чому ви нiколи не водили мене до Мавпячого Народу? Вони ходять на двох ногах, так само, як i я. Вони не б’ються жорсткими лапами. Вони цiлий день граються… Пусти мене, гидкий Балу, пусти! Я знову пiду гратися з ними.

– Слухай, хлопче! – мовив ведмiдь, i його голос пролунав, мов грiм лiтньоi ночi.

– Я навчив тебе Закону Джунглiв – спiльного для всiх народiв, крiм Мавпячого, котрий живе на деревах. У них немае Закону. Вони покидьки. Вони не мають своеi мови, лише чужi пiдхопленi слова, якi крадуть в iнших, коли всюди нишпорять, лазячи по деревах. Їхнi звичаi – не нашi звичаi. Вони живуть без ватажка. Вони нiчого не пам’ятають. Вони лише базiкають i вихваляються, буцiмто вони великий народ i задумали звершити славнi дiла у джунглях, – та варто гепнутись горiховi з дерева, i вони вже регочуть i про все забувають. Нiхто у джунглях з ними не знаеться. Ми не п’емо там, де п’ють мавпи, не ходимо туди, де вони ходять, не полюемо там, де вони полюють, i не вмираемо там, де вони вмирають. Хiба ти хоч колись чув вiд мене слово про Бандар-логiв?

– Нi, – вiдповiв Мауглi пошепки, бо весь лiс принишк, поки Балу говорив.

– Народ Джунглiв не хоче iх знати i нiколи про них не згадуе. Їх дуже багато, вони злi, бруднi, безсоромнi i хочуть лише одного – щоб Народ Джунглiв iх помiтив.

Та нам до них байдуже, навiть коли вони кидають горiхи i грудки нам на голову.

Ледве вiн скiнчив, злива горiхiв та трiсок ринула на них з дерева: почулося кахикання, вищання i гучнi стрибки у верховiттi.

– Знатися тобi з Мавпячим Народом – зась, – сказав Балу. – Це забороняе Закон. Пам’ятай!

– Авжеж, це заборонено, – сказала Багiра. – Але я гадала, що Балу мусив тебе попередити.

– Я? Я?..