Камінний хрест (збірник)

– Не журiтьси, дiтоньки, я вам кошту не нароблю ще й вам лишу. Мене старий добре постарав. Коби так усiх. Лиш не дайте бабi без свiчки умерти. Я так коло старого страждувала ночами, що лиш один Бог знае, але таки не вмер без свiчки.

На сподi скринi найшла баба вузлик iз грiшми. Взяла в руки i сiла на землi, аби рахувати.

– Ой дiти, дiти, тото-м си вас набавила та напiстувала! Бувало, бiжу з мiста на-голову, а все менi на гадцi, що вони там дiють самi у хатi? Добiгаю до лiса, а вони йдуть протiв мене, ледве землев котеси.

Пiдо мнов аж ноги дрожуть, аби борше додому, а вони зiпруть, та й мус сiдати та роздавати дарунки. Понабирають – та й далi! Лиш небiжка Доця зо мнов iшла, а бахурi полетiли, як вiтер…

Обличчя бабине подобрiло i прояснилося. Глянула на образи. Там був голий ангел, що тримав у товстих руках двi червонi рожi.

– Ой, ти, голаку, все ще смiешси з староi баби. А як, баба постарiласи, а ти все молоденький, все бабi хату звеселееш. Ой, дитинко Божа, минув вiк, як у батiг траснув!

Баба сперлася обома руками на землю та й нагадала давнi часи.

– Ще Юрчика, вiдай, на свiтi не було, як я его купила. Якись панок поначiплював на пiдсiню таких образiв, що на фiру не забрав би. Людий таких обзираю богато, як на ярмарку. Якась там була така люта звiр змальована, що в казцi би не склав. А якiсь царi такi страшнi, московськi та турецькi, та всекого дива. Межи ними був ангелик, та й я его купила. То так вiн приязно дививси та так ружi кождому наставлев, лиш бери. Де, де, то вже вiк минув вiдтогди…

– Бувало, зимовими вечорами то понароблею з паперю голубiв.

Головки позолотю, крильця посрiблю, та як приберу его у тi голубчики, то вiн як коли би з ними гравси.

Тимчиха забула грошi рахувати, розгадуючи. Тримала iх у жменi i далеко гадками лiтала.

– Ой, розумремоси, небоже, мене вже давно не буде, а ти все меш хату веселити. Хоть кiлько буде знаку по бабi, що жила…

Сама-самiська[12 - Новелу написано влiтку-восени 1897 року i вперше надруковано в газетi «Праця», 1897, 21 листопада (3 грудня), № 15–16, с.

124–125, пiд криптонiмом «С». Одну iз раннiх – та не перших – редакцiй твору, що ii Юрiй Гаморак вважае за самостiйну поезiю в прозi, В. Стефаник надiслав В. та С. Морачевським. У Вiддiлi рукописiв i текстологii Інституту лiтератури iм. Т. Г. Шевченка НАН Украiни (далi – ІЛШ) зберiгаються два початки перших редакцiй твору. У першодруку новела значно рiзниться вiд тексту збiрки «Синя книжечка» (iншi редакцii див.: І, 273–275).