Камінний хрест (збірник)

А як iхав-ем до мiста, то-м дзумбелав. Казали, що то була венгерська худоба, як нiби за цу кажуть, що тиролська. Та й тогди була тана худоба, де-де-де-е!

– Тано продавалоси та й тано куповалоси, але лiпше було. Адi, таже то не лиш худоба iнакша настала, а свинi ж давно такi були? Були, видите, усiлякоi мастi, i шерсть по них довга, i драганистi на ногах, а теперiшнi самi бiлi i гладкi. То як станеш на свинцькi торговицi, то так ними усiяно, як бiлим цвiтом. Лиш мазурi помежи них з черевами походжають.

– То е, вiдай, усякий гатунок.

А нiби люди всi однакi? Якось був-ем у Коломиi та й дивлюси – йде якесь таке, як дiдько, Господи мнi прости! Чорне лице геть цалком i руки. Гадаю собi: та цес аби де став уночi на мостi, та й би кождому треба воду освiтити. Та бо бiгме! Якись жидок казав, що то такi люди е пiд сонцем.

– Та вже певне, що е усякий гатунок. Мiй Василь, як був у Вiднi при воську, то казав, що видiв такi свинi, що анi вух, анi рийки, анi нiг не видко, лиш таки толуб.

– Є всього на свiтi, а бiди найбiльше…

Бесiда станула, бо вiйт надiйшов.

– Та що, май, чувати в мiстi, вiте?

– Коби грошi, то в мiстi би добре… Виджу, пани лиш зайдуть на ресторацiю та й п’ють та поiдають що найлiпше i грошi мають. Коби хоть на тиждень перекинутиси в пана! – говорив вiйт.

– Як у якого пана. Бо е такi, що на соломi сплють, а зубами обiскаютьси. Зверхи камазелька, а сорочки нема. Лиш притулить на груди трошки полотенца – та й убрав-си! А не один такий голоден, що би макух iв, – казав Проць, що давно у дворi служив.

– Та ще був-ем у секретаря iз-за тоi толоки. Щось вiн менi там белендiв та й каже, що коби, каже, у вашiм селi менше люди тих казетiв на поштi спроваджували. То, каже, ошуканство. Мужикiв, каже, е щось дуже багато. То як лиш двацiта пайка дасть по левовi за казету, та й си зробля тисiчi тисiченнi гроший задурно, запусто. Такий панок, каже, все сам понаписуе, тумана пустить, замастить, загладить, а мужики дурнi, каже, читають та аж облизують-си, що панцьке поле на люди перейде.

– А ви, певне, стояли та потакували? – питав молодий радний Петро Антонiв.

– Нi, брав-ем си з ним за барки за якогось там латюгу, що туманить людий! Добре ксьондз iз Грушевоi казав, що нарiд даеси на пiдмову всяким кримiнальникам, а потiм, каже, прийде що до чого, а вони iзнирли, а дурний нарiд сидить по арештах. А то ж мало попосочили та покалiчили?! Я лиш не люблю, як менi хто пiд нiс пiдкидае.