Камінний хрест (збірник)

А дiти – пiна на водi… щось на них трiсне – та й понесете всi на могилу.

– У мене не трiсне, але там, де е одно, там трiсне. Жебрак аби таки не тулевси до жiнки, аби не дививси в той бiк, де жiнка, то би найлiпше зробив! Тогди i Бог не дасть.

– Куме, ви це пусте говорите, так нiколи не буде, бо люди мають си плодити.

– Коби ж то люди, а то жебраки плодеси. А я тому кажу, що ти, жебраку, не плодиси, не розводиси, як миш, ти будь контетний, як маеш на хорбацi дранку, як маеш ковалок хлiба, аби-с не голоден, та й як тi нiхто по лицi не лупить.

Як цi дiлi маеш, та й мае тобi бути добре, а вiд жiнки геть уступиси.

– Куме Іване, дайте трошки спокiй, бо жiнка як си мае звичiй у такiм антересi, та еi не треба цего слухати, бо така бесiда не дае здоров’я. Колись iншим лiпшим часом.

– Я вас дуже перепрашаю за мою таку бесiду, але ви гадаете, що я за нев дбаю, або за дiтьми дбаю, або за собов я дбаю?! Бiгме, не дбаю, най iх i зараз вiфатае та й мене з ними! Овва, ото би сми втратили рай на землi i маетки лишили!

Куми вже не обзивалися, не перечили, бо бачили, що Івана не переможуть, i хотiли, аби скорше виговорився, бо борше iх пустить спати.

Іван встав вiд стола, спинився насеред хати, спустив рукави так, як дiти на печi, i почав до них балакати.

– Та чому не летите з моi голови? Я вам утворю i вiкна, i дверi, гай!..

Дiти засунулися на пiч так, що iх не було вже видко.

– Адi, саранча, лиш хлiба, та й хлiба, та й хлiба! А вiдки ж я тобi того хлiба наберу? Та то би на дванайцiтий снiп якись раз торгнути, то би якись раз схилитиси, то з поперека вогонь у пазуху сиплеси! То тебе кожде стебельце у серце дюгне!

Це було до дiтей, а тепер вiн звернувся до кумiв.

– А увечiр лиш си укажеш до хати такий, як вiхоть, як мийка, усотаний, а вони тобi в один голос i жiнка, i дiти: «Нема хлiба!» Та й ти не йдеш, бiдний чоловiче, спати, але ти тегнеш цiп та й молотиш напотемки, аби завтра мала з чим iти в жорна.

Та так тебе цiп i звалить на снiп, та й так деревiеш до ранку у сону, аж тi роса припаде. Та й лише очi пролупиш, то зараз тебе тота роса iсть, бо мало тебе бiда iсть, ще вона вночi тебе найде! Промиеш очi та й течешси на лан такий чорний, що сонце перед тобов меркне.

– Іване, не журiтьси дiтьми, бо то не лише ви, але Бог iм тато, старший вiд вас.