На другому березі (збірник)

Годинник стукав на стiнi рiвно, розмiрно, ритмiчно.

Одначе мое серце не дало достроiтися до його спокiйного темпу.

Уява хвилювала, мов розбурхана вода. Думки, наче брижi, випливали, мерехтiли, вовтузилися, плуталися, проблискували, дрижали, яснiшали, темнiли й танули безслiдно. Розприскувалися, мов iскри, й гасли. Але в пiдсвiдомостi родилися новi й знову вистрибали на поверхню. І знову маяли, блимали, кружляли, доки не потухли й не розплилися. Це повторялося раз у раз, раз у раз безперестанку. Якiсь дивовижнi примари, розвiйнi тiнi, розпливчасте привиддя, постатi без обличчя й обличчя без обрисiв, знайомi й незнанi, близькi й байдужi, гостродiйснi й iмлистi, виразнi й туманнi, чiтко нарисованi й безформнi, мiнливi, метушливi, плавкi, ворушкi, рухливi й непорушнi, легкi й олив'янi, невпiйманнi, безбарвнi, безколiрнi, дивно сiрi, тьмянi, безмовнi, безшелеснi, безгомiннi, мов з цього свiту й мов не з нього.

Вiдштовхував iх вiд себе руками та ногами, а вони падали на мене, мов листя з дерев, накривали собою, чавили, душили, пригнiчували. Холодний пiт бучавiв на висках.

(Враження цього вечора були занадто сильнi, щоб мiг я тепер мiцно, крiпко, безжурно спати. Це не було видиво, це справдi вона. А може, таки не вона, а лише привид. Настирлива, улiзлива, млосна, солодкава музика дослiвно млоiла мене. Хто Соню туди завiв?)

Днiло.

Темрява ночi сiрiла, половiла, линяла, мов старе хутро. З однобарвноi чорноi площини почали виступати зразу блiдi, замазанi, недокладнi зачерки поодиноких речей, мовби на таблицi рисував хто сивою брудною крейдою.

Згодом нестiйкi обриси дебелiшали, хмарнi, сiрi плями набирали живоi кровi кольорiв. З одностайного паперу ночi вирiзували ножицi дня силуети постатей, а пензель свiтла клав на них теплi барви.

Довго й даремно кликаний сон не злинув на втомленi повiки й зарання. Годi. Хоч я цiеi ночi майже зовсiм не спав, зiрвався з лiжка скорше вiд усiх удома. Нiяк не мiг видержати в цiй недоцiльнiй шамотнi з безсонням. Якийсь пiдсвiдомий неспокiй, якiсь невпiйманнi, невиразнi передчуття поставили мене на рiвнi ноги.

Змив себе холодною водою, здригаючись вiд свiжоi лоскотливоi розкошi, обтер грубим, Їдким рушником i поволi надягнув плаття.

За вiкном клекотiла весна водограями пахощiв. Спраглий вiтер пив жадiбно краплини рясноi роси й обсушував стеблини трав та пелюстки квiток.

День пiдпалював понад далеким узгiр'ям ватру сонця.

Ранок був такий подiбний до вчорашнього, коли ти вiд'iхав.