На другому березі (збірник)

Ви бачили сьогоднi мого героя? Не стрiнули його випадково на мiстi? Може, не доглянув вас, може, не встиг здiйняти капелюха на ваше привiтання, може, перейшов безбач мимо вас? А може, ви його не добачили, iдучи в коловоротi своiх клопотiв i турбот? Може, його не пiзнали в метушнi буденних журб? Вiн так гарно, щиро, сердешно всмiхаеться до знайомих. Ви здвигаете плечима, дивуетеся, кажете, що не знаете його. Але ж нi… Ви його, напевно, вже десь колись зустрiчали. Подивiться тiльки до закомiр-кiв своеi пам'ятi, перетрусiть ii пiдсвiдомi закутки, перегляньте ii таемнi нетрi, а знайдете його зовсiм виразний, чистий образ.

А втiм… хай буде. Прошу дуже.

Представляю героя моеi повiстi.

Марко – таке ймення мав син суддi Мартовича – це був трохи дивний юнак.

…

II

Вокзал поволi спорожнiв.

Поiзд у сторону столицi вiд'iхав перед п'ятьма хвилинами, найближчий спiшний мав переiздити аж за годину, а особовий за повнi двi й чверть.

Тi, що висiли, найняли дрожки або таки пiхотою по-волiклися до вiддаленого бiльше як один кiлометр мiстечка.

Кiлькох брудних i пелехатих жидiвських крамарiв ще якийсь час корiцмалося з навантаженими скриньками й товстими чемоданами, але незабаром i вони зумiли дiйти до ладу зi своiми клунками та покiнчили завзятий торг з худощавим, наче трiска, вiзником за цiну перевозу. Обсiли бричку так густо, щоб мiж ним та iхнi в'юки не встромив навiть голки, стара, знуждована й сухоребра, як ii власник, кандиба зiгнулася в чотири погибелi, луснув батiг.

Згорблений, кощавий сторож, що вiдбивав зужитi бiлети, глянув мутними байдужими очима за останнiм пасажиром, сплюнув у кут i зникнув у дверях. Касир замкнув свое вiконце, перейшов до сусiдньоi кiмнати, закурив папiроску й почав сердешно позiхати. Урядовець руху поплентався до канцелярii, зняв свою червону шапку, обтер хустиною пiт з чола – був жаркий духотний липневий день – впав у фотель, мов до якогось глибокого рову, вiдiтхнув i став щось читати.

Надходив поволi вечiр.

Замовк гамiр.

Стало важке безгомiння. Начеб небо бiлою ватою хмарин обкутало всi речi й вiдiбрало iм спроможнiсть звуку. Довгий час було так безголосно, що тиша аж лящала в ушах. Лiнивi рухи грязли в безмежнiм спокоi повiтря.

У ждальнi третьоi класи спав на лавцi якийсь волоцюга неозначеного вiку й професii. Його вайлувата постать лежала безрухо, мов сукаста колода. Дiвчина з буфету ловила настирливi мухи й дивилася без думки в замурзане та поцятковане комахами вiкно.