Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Передзвонiть менi на мобiльний 0967049657. Льоня».

Думки витiснили з голови Тараса раптову порожнечу. З'явилася перспектива заробiтку. Рука витягнула з кишенi бiлого махрового халата мобiльник.

– Алло, Льоня? Ви менi прислали e-mail! Вас турбують каменi?

– Це уролог? – перепитав метушливий чоловiчий голос.

– Я – по каменях, – вiдповiв Тарас, який не наважився назвати себе представником лiкарськоi професii.

– Ага, – сказав голос. – Так шо, можна зараз зустрiтися? Де ваш кабiнет?

– Я працюю на виiздi, не в кабiнетi, – пояснив спiврозмовниковi Тарас.

 – Вiбротерапiя зазвичай виводить камiнь години за двi-три… Інодi, щоправда, процедура може тривати й довше.

– Це шо, спецiальний вiбратор?

– Нi, спецiальна машина, на якiй я вас возитиму по спецiально вибранiй дорозi, щоб виникала вiбрацiя… Перевiрений метод.

– Ну добре, куди пiд'iхати?

Тарас глянув на настiнний годинник.

– Іще рано, треба дочекатися, коли дороги будуть вiльними. Годинi об одинадцятiй, а краще опiвночi… Тiльки годинки за двi до процедури треба випити склянку коньяку й посидiти в гарячiй ваннi.

– У мене тут ванни немае, а з коньяком – немае проблем! Нi, давайте я зараз пiд'iду. Менi однаково робити тут нiчого! – не вгамовувався потенцiйний клiент Льоня. – Я пiвдоби в потягу iхав… До речi, теж вiбрувало… Тiльки не допомогло.

– Потяг не годиться, – зi знанням справи заявив спiврозмовниковi Тарас.

– Ну, шоб познайомитися, шоб легше було ввечерi один одного впiзнати! – Льоня повернувся до однiеi зi своiх попереднiх думок.

– Згода, – зiтхнув Тарас. – Пiд'iжджайте до Опери, перед входом через пiвгодини. Як вас упiзнати?

– У мене на головi – сiра кепка!

«Цiкаво, звiдки це вiн приiхав? – замислився Тарас, намагаючись уявити собi людину в сiрiй кепцi. – Може, з Росii? У нас нiби так не „шокають"!»

Через пiвгодини бiля оперного театру дiйсно стояв лиш один чоловiк у сiрiй кепцi. Був вiн також одягнений у свiтло-сiрий плащ, чорнi брюки, на ногах – туфлi зi свiтло-сiроi замшi.

У руцi стискував великий картонний конверт iз написом «Foto». Худорлявий, невисокий, вiн переступав iз ноги на ногу i трохи нервово водив поглядом по обличчях перехожих.

Тарас зупинився на хвилинку метрiв за двадцять од нього. Потiм пiдiйшов, одрекомендувався.

– Шо, може пiдемо сядемо? – дiловитою скоромовкою випалив Льоня.

– На каву? – уточнив Тарас.

– А шо, ти вдень не п'еш? – блакитнi зiницi Льонi стали на мить колючими.

– Я ж за кермом буду.