Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Тiльки-но одноразова миска спустiла, жiнка взяла ii з колiн Алiка, забрала й ложку i, сказавши: «Я зараз! Ми смiття з собою вiдвозимо!» – вiдiйшла.

Спантеличений Алiк провiв ii поглядом i буквально через хвилину цим же поглядом зустрiв ii наближення. На його колiна опустилася одноразова тарiлочка з пюре i сосискою. З пюре стирчала пластикова вилка.

– Як вас звати? – здивовано запитав Алiк.

– Оксана.

– А я – Алiк.

– Ви iжте, поки гаряче!

Алiк кивнув i взявся за перемiну.

А Оксана, жiнка iз зеленими очима, продовжувала на нього дивитись, i в ii поглядi прочитувалася щира жалiсть, спiвчуття чужому горю.

– У нас у Винниках i гарячий душ е, i пральна машина! – заговорила вона пiсля паузи. – Приiздiть! Виперетесь, помиетеся. Ви, напевно, зовсiм нещодавно на вулицi…

– Так я вранцi сюди прийшов, – почав було Алiк, але погляд Оксани знову став суворим, як у виховательки, i вiн замовк, повернувшись до гарячого пюре та сосиски.

– Я можу вас до безкоштовного перукаря записати, тут недалеко, – знову сказала Оксана, подивившись на його довге волосся.

– Не треба, – прожовуючи шматок сосиски, вичавив iз себе Алiк.

– Вам не треба соромитися вашого стану, – Оксана мовила м'яко, з iнтонацiею фронтовоi медсестри. – Запам'ятайте! Ми тут по четвергах iз першоi години дня! Я вам зараз компот принесу.

Кругловидий ангел на iм'я Оксана зник i знову з'явився iз пластиковим стаканчиком.

Вона пiшла, дочекавшись, коли Алiк доiсть перемiну. Одноразову миску i виделку понесла з собою, стаканчик попросила викинути в урну i на згадку залишила листiвочку з адресою i телефонами безкоштовного гарячого душу та пральних машин у Винниках.

Алiк довго пив солодкий вишневий компот. Пив i знову думав про дрiбнi цiнностi й цiннi дрiбницi звичайного людського життя. Листiвочку з адресою вiн склав учетверо i засунув до кишенi джинсовоi куртки. Подивився на своi джинси, якi завжди цiнував зокрема й за те, що бруд на них був практично не видний. «Може, дiйсно випрати iх?» – подумав, перш нiж пiдвестися з лавки.

Геть вiд нього по алеi вiд'iжджала бiла машина-«пирiжок» iз написом «Оселя». Людськi збори, що виникли навколо цiеi машини, теж розсмоктувалися, розсипалися, розосереджувалися, розходилися. Вже пiдвiвшись, Алiк пошукав очима Оксану, але ii серед тих, що залишалися бiля третьоi лавки, не було.

Роздiл 16

Зовнiшнiм боком кухонного вiкна повiльно сповзали великi краплi вечiрнього дощу.