Записки в узголів’ї

Одяг змочений росою, а тому шовк став важким i звисае донизу. Волосся в нього розтрiпане, а тому чоловiк насунув на чоло чорну, як вороняче крило, шапку. Вiн поспiшае якомога швидше написати коханiй вiрша, допоки не зникла роса з квiтiв. «На молодих пагонах коноплi…» – наспiвуе вiн. І раптом бачить вiдчинене вiкно, пiдходить ближче i думае, що так само, як i вiн, звiдси тiльки-но пiшов чоловiк i так само зараз повертаеться до себе додому, змочений ранковою росою. Чоловiк бачить, що на подушцi лежить вiяло красивого пурпурового кольору.

А на пiдлозi бiля завiси розкидано папiр Мiчiноку[53 - Мiчiноку – назва мiсцевостi, де з давнiх часiв японськi майстри виробляли з бруслини жорсткий, шерхуватий папiр, який використовували для листування.] свiтло-рожевого кольору. Зрештою дама помiчае чоловiка. Не те щоб вона його соромилась, але не хоче показувати себе сонну…

– Вiдпочиваете пiсля розставання? – запитуе чоловiк, перегнувшись через нижню перегородку.

– Нi, сумую за тим, хто пiшов ранiше, нiж висохла роса, – вiдповiдае жiнка.

Можливо, i не варто було писати про такi простi речi, проте таким милим був дiалог тих чоловiка i жiнки.

Тут чоловiк нахиляеться ще нижче i намагаеться дiстати своiм вiялом вiяло жiнки. Вона ж лякаеться i ховаеться в глибинi кiмнати. Чоловiк бере ii вiяло i каже:

– Яка ви холодна.

Але вже настае день, чути голоси слуг… Ще за мить до цього чоловiк думав про те, як встигнути написати послання коханiй, i йому стае совiсно…

А ось iнший чоловiк, який щойно покинув ложе коханоi, не забув про неi i вiдправив листа.

Ось уже посильний стоiть у кiмнатi дами, але не вiддае iй листа, тому що вона не одна. Тодi чоловiк покидае спальню дами i посмiхаеться лише вiд однiеi думки, що з його коханою могло трапитися те ж саме.

44. Квiти на деревах

Сливi личать всi вiдтiнки червоного: вiд темного до блiдого. Сакура гарна, коли у неi великi пелюстки i тоненькi гiлочки.

Глiцинiя найкраща, коли з неi звисають довгi грона квiтiв.

Дейцiя теж цiкаво квiтне: здаеться, що в ii тiнi ховаеться зозуля. Десь у квiтнi чи на початку травня ця квiтка особливо гарно виглядае на фонi зеленоi трави i зовсiм не поступаеться квiту сакури. Здаеться, нiби всерединi цiеi квiточки знаходиться жовтенька перлинка; гарна вона i пiд вранiшнiм дощем.

Квiти ж грушi чомусь зовсiм не люблять, нiколи не прикрiплюють до них листа. Квiти цi нагадують некрасиву дiвчину, без кольору.