Тартарен Тарасконський

До того ж вiн уже добре знав, чого варта людська любов; може, вiн подумки навiть проклинав своiх жорстоких землякiв: хiба ж не через них вiн мусив вирушати в мандрiвку, залишивши свiй будиночок – гарний, затишний, бiлий будиночок iз зеленими жалюзi?… Проте нi словом, анi порухом вiн цього не виявив.

Гордий, величний, хоч i трохи блiдий, вийшов Тартарен на шлях, пильно поглянув на своi вiзки i сягнистим кроком рушив до вокзалу, й разу не озирнувшись на будиночок iз баобабом. Слiдом за ним урочисто виступали бравий командир, чи то пак вiдставний начальник полковоi швальнi Бравiда, i голова суду Ладевез, за ними – зброяр Костекальд i всi стрiльцi по кашкетах; позаду iхали вiзки, а вже за ними сунула юрба.

На вокзалi Тартарена зустрiв сам начальник станцii, старий вояка, учасник африканськоi кампанii 1830 року. Вiн довго i гаряче тиснув руку нашому героевi.

Експрес Париж – Марсель iще не прибув. Тартарен, супроводжуваний своiм почтом, подався в зал для чекання.

Начальник станцii наказав зачинити гратчастi дверi, якi вели до залу, щоб не товпились цiкавi.

Тартарен iз почтом хвилин п’ятнадцять походжав по залу. Розмовляли про мандрiвку, про лови. Тартарен присягнувся, що кожному стрiльцевi по кашкетах надiшле в подарунок лев’ячу шкуру. Вiн записував на шкури, як на кадриль.

Безстрашний тарасконець, спокiйний i лагiдний, мов Сократ, коли пив цикуту, до кожного всмiхався й обзивавсь приязним словом. З усiма вiн поводився просто й привiтно, так наче хотiв, вирушаючи в далеку дорогу, залишити по собi найкращi спогади, а також щирий жаль.

Слухаючи свого ватажка, стрiльцi по кашкетах утирали сльози, а декого – наприклад, голову суду Ладевеза й аптекаря Безюке – гризло каяття.

Позабивавшись у кутки, схлипували залiзничнi службовцi. А знадвору до залу зазирали крiзь грати тарасконцi й вигукували:

– Хай живе Тартарен!

Нарештi вдарив дзвiн. Пiд склепiнням розлiгся глухий гуркiт i пронизливе свистiння.

– У вагони! У вагони!

– Прощавайте, Тартарене! Прощавайте!

– Прощавайте всi!.. – пробурмотiв великий муж i, пiдступившись до бравого командира Бравiда, в його особi розцiлував свiй любий Тараскон.

Потiм вiн пiднявся на приступку i ввiйшов у вагон, повний парижанок. Побачивши цього дивного чоловiка, обвiшаного карабiнами та револьверами, дами отерпли вiд жаху.

XIV. Марсельський порт.