Тартарен Тарасконський

Та коли корсари пiдскочили до багажу, зiрвали з нього брезент, а потiм заходилися грабувати пакетбот, у Тартаренi пробудився герой: вiн вихопив мисливський нiж i, гукнувши пасажирам: «До зброi!.. До зброi!», перший кинувся на харцизяк.

– Що це з вами? Що сталося? Що ви робите? – спитав капiтан Барбасу, виходячи з рубки.

– А, це ви, капiтане! Мерщiй, мерщiй озброюйте екiпаж!

– Схаменiться! Навiщо?

– Хiба ж ви не бачите?…

– Чого?

– Та ось же вони… пiрати! Перед вами!..

Капiтан Барбасу витрiщив на Тартарена очi.

Тут повз них пробiг велетень-негр з аптечкою нашого героя на спинi.

– Стiй, розбiйнику! – заволав тарасконець i, змахнувши кинджалом, помчав за негром.

Барбасу кинувся за ним i схопив за пояс. Тартарен зупинився.

– Спокiйно, хай вам бiс! – гаркнув капiтан. – Це не пiрати! Пiратiв давно вже нема й слiду… Це носii.

– Носii?!

– Авжеж, носii! Вони переносять багаж пасажирiв на берег… Отож сховайте свiй нiж, дайте менi ваш квиток i йдiть слiдом он за тим негром… Вiн славний хлопець… І на берег вас доставить, i до готелю, коли схочете, проведе!.

Тартарен, знiяковiвши, вiддав квиток i слiдом за негром спустився по мотузяному трапу у великий човен, який витанцьовував на хвилях попiд бортом «Зуава». Весь його багаж – скринi, ящики зi зброею, консерви – лежав уже там. Багаж зайняв увесь човен, тож чекати iнших пасажирiв не було чого.

Негр, наче мавпа, видерся на купу речей i сiв навпочiпки, обхопивши руками колiна.

Стоячи на кормi, великий тарасконець мiцно стискав у руках рукiв’я ножа, i на обличчi його був той лютий вираз, якого так боялися тарасконцi: хай там що каже Барбасу, а вiн, Тартарен, не дуже вiрить у добромиснiсть цих носiiв, чорних, як ебенове дерево, – адже вони й трохи не скидаються на мирних тарасконських вантажникiв…

Через кiлька хвилин човен пристав до берега, i Тартарен ступив па вузьку берберiйську набережну, де триста рокiв тому каторжник-iспанець на iм’я Мiгель Сервантес пiд киями алжирських наглядачiв подумки писав прегарний роман, якому згодом дав назву «Дон Кiхот».

III. Звернення до Сервантеса. Висадка. Де ж терки? Теркiв нема. Розчарування

О Мiгелю Сервантесе Сааведра! Кажуть, що там, де жили колись великi люди, довiку лине й ширяе в повiтрi часточка iхньоi душi.