Тартарен Тарасконський

Наш герой проштовхався крiзь юрбу, думаючи про свою мавританку, коли раптом почув два збуджених голоси, що покривали i галас картярiв, i брязкiт золота:

– А я вам кажу, добродiю, що в мене немае двадцяти франкiв!..

– Добродiю!..

– Я вас слухаю, добродiю…

– А ви знаете, з ким розмовляете, добродiю?

– Коли ваша ласка, назвiть себе!..

– Щоб ви знали, добродiю, я – князь Григорiй Чорногорський!

Почувши це iм’я, Тартарен схвилювався i став пробиватися вперед, радий та гордий iз того, що зустрiв нарештi свого князя – чорногорського князя, з яким познайомився на «Зуавi».

На жаль, князiвський титул, такий чарiвливий для нашого простодушного тарасконця, не справив анiякiсiнького враження на офiцера стрiлецького полку, який сперечався iз князем.

– Я щасливий це чути! – глузливо кинув офiцер i повернувся до глядачiв: – Григорiй Чорногорський… Чи хто-небудь з вас його знае?… Нiхто!

Обурений Тартарен ступив крок уперед.

– Перепрошую! Я знаю князя! – твердо сказав вiн iз сильним тарасконським акцентом.

Офiцер змiряв його поглядом i знизав плечима.

– Он як? Чудово! В такому разi подiлiть мiж собою отi зниклi двадцять франкiв та й по всьому!

Вiн повернувся i зник у юрбi.

Запальний Тартарен хотiв був кинутись слiдом за ним, проте князь зупинив його.

– Облиште! Я сам iз ним поквитаюсь…

Вiн узяв Тартарена пiд руку й майже силомiць витяг iз зали.

Коли вони вийшли на майдан, князь Григорiй Чорногорський зняв капелюха, простяг нашому героевi руку i, силкуючись пригадати його прiзвище, затинаючись мовив:

– Пан… Пан Барбарен…

– Тартарен! – несмiливо поправив тарасконець.

– Тартарен, Барбарен – хiба не однаково? Тепер ми з вами друзi довiку!

І вельможний чорногорець, схопивши Тартаренову руку, став несамовито трясти й потискувати ii…

Зайве й казати, як запишався наш герой.

– Князю! Князю! – вигукував вiн у захватi.

За чверть години вони вже сидiли у затишному нiчному ресторанчику «Пiд платанами», на терасi, яка спускалася прямiсiнько до моря.

Годi собi уявити привабливiшу особу, нiж цей чорногорський князь. Стрункий, тонкий, iз завитим волоссям, iз чисто виголеним обличчям, iз бистрими очима, iз м’якими рухами, з кiлькома дивовижними орденами на грудях, вiн говорив iз ледь помiтним iталiйським акцентом i був трохи схожий на Мазарiнi, тiльки без вусiв.