Тартарен Тарасконський

До того ж вiн раз у раз цитував – до речi й не до речi – Тацита, Горацiя й «Коментарi».

Князь сказав, що вiн iз дуже знатного роду, але ще десятирiчним хлопцем був покараний за своi лiберальнi думки: рiднi брати вигнали його з дому. Вiдтодi вiн, шляхетний фiлософ, спонукуваний жадобою до знання, а також охотою до розваг i втiх, блукае свiтами… І – дивовижний збiг обставин: вiн три роки прожив у Тарасконi!..

Почувши це, здивований Тартарен спитав, чому вiн жодного разу не бачив князя нi в клубi, нi на еспланадi.

Його свiтлiсть на це ухильно вiдповiв: «Я рiдко виходив iз дому…» Делiкатний тарасконець розпитувати далi не зважився. Адже в життi вельможних осiб стiльки таемниць!..

Тартарен був у захватi вiд князя Григорiя. Попиваючи рожеве критське вино, той терпеливо слухав розповiдь нашого героя про мавританку. А що вiн знав усiх тутешнiх дам, то запропонував Тартареновi своi послуги – сказав, що незабаром ii розшукае.

Пили вони багато й довго. Пили за алжирських дам, за вiльну Чорногорiю…

А внизу, пiд самiсiнькою терасою, плюскотiло море; хвилi накочувались у пiтьмi на берег з таким звуком, наче хтось струшував мокрi простирадла.

Повiтря було тепле, небо – всiяне зiрками.

У вiттi платанiв спiвав соловейко…

Заплатив за вечерю Тартарен.

X. Скажи менi, як звуть твого батька, i я скажу, як зветься ця квiтка…

Ох i мастаки ж оцi чорногорськi князi ловити перепiлок у сильце!

Рано-вранцi Григорiй уже стукав у дверi до Тартарена.

– Одягайтеся, мерщiй одягайтеся! Знайдено вашу мавританку.

Їi звуть Байя… Двадцять рокiв, гарна, як ангел, i вже вдова…

– Вдова?! Та це ж чудово! – радiсно вигукнув Тартарен, який побоювався схiдних чоловiкiв.

– Вдова-то вдова, але ii пильнуе брат – нi вдень, нi вночi не спускае з неi ока…

– Отуди к лихiй годинi!

– Такий уже лютий мавр! Вiн торгуе люльками на Орлеанському базарi…

Тартарен – анi пари з вуст.

– Ну, та байдуже! – провадив князь. – Ви не з полохливих; що там для вас той брат!.

. Зрештою, купимо в цього корсара кiлька люльок, i, я певен, вiн полагiднiшае… Ну, любий мiй плутяго, вдягайтеся! Мерщiй!

Тарасконець, блiдий, схвильований, палаючи коханням, скочив iз лiжка i, квапливо застiбаючи широкi фланелевi кальсони, спитав:

– Що ж я маю робити?

– Напишiть вашiй дамi! Просiть побачення – що ж iще?

– То вона знае французьку мову? – розчаровано вигукнув простодушний Тартарен: вiн мрiяв про Схiд без нiяких домiшок.