Тартарен Тарасконський

– Жодного слова не знае! – вiдповiв князь, не змигнувши й оком. – Ви будете менi диктувати, а я перекладатиму.

– О князю, який ви добрий!

І Тартарен став мовчки мiряти кiмнату сягнистими кроками – думав, що написати…

Ви, звiсно, розумiете, що алжирськiй мавританцi не напишеш так, як бокерськiй гризетцi. Та наш герой, на превелике щастя, чудово пам’ятав геть усе, що колись вичитав у книжках; отже, вiн спромiгся скласти листа не просто схiдного, а найсхiднiшого з усiх схiдних листiв, якi будь-коли писалися на свiтi, – там змiшалися пишномовнiсть апачiв Густава Емара й ламартiнiвськоi «Мандрiвки на Схiд», ще й додалися ремiнiсценцii з «Пiснi пiсень».

Починався лист так:

«Наче страус у пiщанiй пустелi…»

А закiнчувався:

«Скажи менi, як звуть твого батька, i я скажу тобi, як зветься ця квiтка…»

Романтичний Тартарен хотiв був, за схiдним звичаем, послати разом iз листом букет квiтiв «зi значенням», та князь Григорiй сказав, що краще купити в ii брата кiлька люльок: мовляв, цим вони до нього пiддобряться, та й дамi буде приемно – вона-бо вельми охоча до курiння…

– То ходiмо купувати люльки! – iз запалом вигукнув Тартарен.

– Нi, нi!.. Я пiду сам… Я куплю дешевше.

– Як?! Ви хочете самi?! О князю, князю!..

І паш вiдважний муж, схвильований до краю, простяг люб’язному чорногорцевi свiй гаманець i попросив, щоб той не шкодував грошей, аби лиш зробити приемнiсть дамi…

На жаль, справа, що мала такий добрий початок, посувалася, всупереч сподiванням, дуже повiльно. Мавританку неабияк зворушила красномовнiсть Тартарена, i вона, заздалегiдь майже на все згодна, залюбки з ним побачилася б, – але брат… брат стерiг ii невсипуще.

«І що ото в дiдька робитиме Байя з усiма цими люльками?» – часом питав себе бiдолашний Тартарен, але щоразу щедро за все розплачувався.

Кiнець кiнцем, накупивши гори люльок i виливши рiки схiдноi поезii, наш герой був винагороджений – йому призначили побачення!

Не буду вам розповiдати, як калатало серце в тарасконця, коли вiн збирався на це побачення, як хапливо й водночас ретельно пiдстригав свою непокiрну бороду стрiльця по кашкетах, як завбачливо засунув у кишенi кастет iз залiзними шпичаками та два-три револьвери.

Люб’язний князь теж прийшов на перше побачення – вiн був за товмача. Дама мешкала в Горiшньому мiстi. Бiля дверей ii дому стояв, димлячи цигаркою, юний мавр рокiв тринадцяти-чотирнадцяти.