Тартарен Тарасконський

(Про долю цього незвичайного трофея ви дiзнаетеся згодом.) Що ж до верблюда, то великий муж хотiв з його допомогою дiстатися до Алжира – проте не верхи, а продавши його й купивши квиток на дилiжанс. Хiба це не найкращий спосiб подорожування на верблюдах? На жаль, продати верблюда нiяк не вдавалося – нiхто не давав за нього анi лiара.

Однак Тартарен намiрився будь-що добратися до Алжира. Вiн жадав чимшвидше побачити блакитну корсетку Байi, свiй будиночок, своi фонтани, вiдпочити пiд бiлими пальметами своеi галереi, поки з Францii надiйдуть грошi.

І наш герой, знесилений, але мiцний духом, без жодного су в кишенi, вирiшив iти пiшки, невеличкими переходами.

Верблюд не залишив його в скрутi. Ця чудна тварина перейнялася невимовною нiжнiстю до свого хазяiна, i, коли вiн вирушив iз Орлеанвiля, рушила слiдом за ним, як прив’язана.

Спершу Тартарена розчулювала ця несхитна вiрнiсть, ця незрадлива вiдданiсть; до того ж верблюд був дуже невибагливий i харчувався абичим. Та вже по кiлькох днях тарасконцевi набрид понурий супутник, що йшов за ним назирцi, щомитi нагадуючи про всi поневiряння, яких йому довелося зазнати; його дратувала сумна морда верблюда, горб, гусяча хода.

Кiнець кiнцем Тартарен майже зненавидiв верблюда i тiльки й думав про те, як би його здихатися, однак верблюд нiяк не вiдставав… Тарасконець спробував був загубити верблюда – верблюд знайшов його, пробував утекти – верблюд бiгав швидше за нього… «Геть! Геть!» – кричав Тартарен i жбурляв у верблюда камiнням.

Верблюд спинявся й сумно дивився на хазяiна, а за якусь мить знову рушав i швидко наздоганяв його. Тартарен мусив змиритися з цим.

Та коли пiсля восьми днiв виснажливоi дороги перед запорошеним, вимореним тарасконцем заблищали помiж зелених дерев бiлi тераси будинкiв на околицях Алжира, коли вiн вступив у передмiстя й пiшов по гамiрнiй Мустафськiй вулицi серед зуавiв, бiскарiйцiв, маонцiв, що збиралися юрмами й витрiщалися на нього i на верблюда, Тартареновi урвався терпець.

«Нi! Нi! – сказав вiн собi подумки. – Це неможливо. Я не можу показатися в Алжирi з верблюдом!» Скориставшись iз скупчення вiзкiв, вiн звернув на узбiччя й сховався в рiвчаку…

За якусь хвилину Тартарен побачив, як шляхом навскач промчав верблюд, тривожно витягаючи шию.

Тiльки тодi наш герой, вiдiтхнувши з полегкiстю, вибрався iз свого сховку й, накинувши круга, стежкою, що йшла вздовж його садочка, попростував у мiсто.

VII.