Тартарен Тарасконський

 Катастрофа за катастрофою

Пiдiйшовши до свого мавританського будиночка, Тартарен здивовано зупинився. Уже вечорiло, вулиця була безлюдна. З низеньких стрiлчастих дверей, – певно, негритянка забула iх зачинити, – долинали регiт, дзенькiт келихiв, ляскання коркiв од шампанського, а увесь цей чарiвний гамiр покривав голос, веселий i дзвiнкий; жiнка спiвала:

Любиш ти, красуне Марко,

Серед квiтiв танцювать…

– Сто чортiв! – вигукнув зблiдлий тарасконець i метнувся в двiр.

Бiдолашний Тартарен! Що вiн побачив!.

. На галереi, серед пляшок, печива, барвистих подушок, люльок, тамбуринiв та гiтар стояла Байя – без сукнi, без блакитноi корсетки, в сорочцi iз срiблястого серпанку, в широких блiдо-рожевих шароварах, в моряцькому кашкетi набакир i спiвала «Красуню Марко»… А бiля ii нiг сидiв на матi капiтан Барбасу, пiдступний капiтан Барбасу, переповнений коханням та варенням, слухав пiсню й заходився реготом.

Поява Тартарена – схудлого, змарнiлого, запорошеного, iз запалими очима, що палали вогнем, у шешьi, що ледь трималася на тiм’i, – враз увiрвала цю чарiвну турецько-марсельську оргiю.

Байя вискнула, мов перелякана левретка, i шаснула в будинок. Однак Барбасу анiтрохи не збентежився, а тiльки засмiявся ще веселiше.

– Ну, пане Тартарене, що ви на це скажете? Самi бачите – вона таки знае французьку мову…

Розлючений Тартарен кинувся до нього:

– Капiтане!

– Не хвильюйся, любiй! – вигукнула мавританка, перехилившись через поруччя чарiвливо-задерикуватим рухом.

Наче громом уражений, бiдолаха Тартарен повалився просто на тамбурин.

Його мавританка вмiла навiть говорити з марсельською вимовою!

– Я ж вам казав – стережiться алжирок! – повчально мовив капiтан Барбасу. – Так само, як i вашого чорногорського князя…

– Ви знаете, де князь? – пiдвiвши голову, спитав Тартарен.

– Авжеж! Вiн оселився на п’ять рокiв у затишнiй Мустафськiй в’язницi. Цього шахрая спiймали на гарячому… А втiм, сидiти за гратами – йому не первина. Його свiтлiсть вже вiдсидiв десь три роки… Стривайте, стривайте… чи не в Тарасконi? Здаеться, саме там.

– У Тарасконi?! – вигукнув Тартарен, якому наче полуда спала з очей. – Так ось чому вiн знае лише одну частину нашого мiста…

– Авжеж!.. Вiн знае тiльки те, що бачив з вiкна в’язницi. Ах, любий пане Тартарене! У цiй паскуднiй краiнi треба повсякчас пильнувати, а то вскочиш у таку халепу, що тобi й не снилося!.. От хоч би оця ваша приключка з муедзином…

– Яка приключка? З яким муедзином?

– Отакоi!..