Тартарен Тарасконський

З отим муедзином, що навпроти… з отим, що залицявся до Байi… Про це недавно писалося в «Акбарi»; весь Алжир ще й досi смiеться… Та i е з чого: муедзин, виспiвуючи молитви на своему мiнаретi, пiд самiсiньким вашим носом освiдчувався Байi в коханнi й викликав ii на побачення iменем Аллаха…

– Невже у цiй краiнi самi лиш пройдисвiти? – зойкнув сердешний тарасконець.

Барбасу по-фiлософськи розвiв руками:

– Любий мiй, ви ж розумiете, що новi краiни… Та, зрештою, байдуже! Послухайтесь моеi ради: мерщiй вертайтеся в Тараскон.

– «Вертайтеся!..» Легко сказати… А грошi? Хiба ви не знаете, як мене обчистили в пустелi?

– Великий клопiт! – знову засмiявся капiтан. – «Зуав» завтра вiдпливае… Друзяко, хочете, я довезу вас додому? Згода? От i чудово! А тепер… Дивiться, в нас iще е шампанське, добрий шмат пирога… Прошу, сiдайте! І забудьмо усе!

Тартарен для годиться трохи повагався, а тодi сiв i почаркувався з капiтаном. На дзенькiт келихiв вийшла Байя i доспiвала «Красуню Марко»; гулянка тривала далеко за пiвнiч.

Провiвши свого приятеля-капiтана, добряга Тартарен, з легкою головою i обважнiлими ногами, вертався додому; проминаючи мечеть, вiн мимоволi згадав шалапута муедзина. Це розвеселило його, i враз йому спав на думку чудовий план помсти. Дверi мечетi були вiдчиненi. Тартарен пройшов кiлькома довгими коридорами, встеленими матами, пiднявся нагору, потiм iще вище й нарештi опинився в невеличкiй турецькiй молiльнi; пiд стелею гойдався залiзний лiхтар, i по бiлих стiнах танцювали мерехтливi химернi тiнi.

Муедзин сидiв на диванi у своiй великiй чалмi та бiлому бурнусi й курив мостаганемську люльку, а перед ним стояла велика склянка холодного абсенту. Чекаючи тiеi години, коли йому належало закликати правовiрних до молитви, муедзин побожно прикладався до склянки…

Побачивши Тартарена, вiн з переляку впустив свою люльку.

– Мовчи, священику! – мовив тарасконець. – Скидай свою чалму та бурнус!

Турецький священик, тремтячи всiм тiлом, покiрно вiддав Тартареновi свою одежу.

Удалинi блищало море. Бiлi покрiвлi поблискували в мiсячному сяйвi. Морський вiтер доносив тихi звуки гiтар – не всi ще спали… Тарасконський муедзин звiв догори руки й почав виспiвувати верескливим голоском:

– Лa алла iл алла!.. Магомет – старий блазень!.. Схiд, Коран, башага, леви, мавританки – все це не варте ламаного гроша!.. Всi терки перевелися!.. Лишилися самi шахраi… Хай живе Тараскон!..