Тартарен Тарасконський

Шлюпка i верблюд пiдпливають до пакетбота разом.

– А менi жаль цього дромадера! – розчулено каже капiтан Барбасу. – Знаете що? Я вiзьму його з собою. Привезу в Марсель i подарую зоологiчному саду.

Верблюда, обважнiлого вiд морськоi води, з допомогою линв i блокiв насилу пiдняли на палубу, i «Зуав» вийшов у вiдкрите море.

Пливли вони двi доби, i Тартарен усi двi доби просидiв у каютi. Море було спокiйне, i шешьi не довелося зазнати страждань, але клятий верблюд, тiльки-но тарасконець витикав на палубу носа, просто нетямився з радостi й виказував ii в дуже кумедний спосiб… Не верблюд, а справжнiсiнька причепа!.

.

Тартарен, час вiд часу виглядаючи в iлюмiнатор, бачив, як блакитне алжирське небо стае чимраз блiдiшим. Нарештi – було це вранцi – вiн, на превелику свою радiсть, почув, як у срiблястому туманi дзвонили марсельськi дзвони… Приiхали! «Зуав» кинув якiр.

Багажу в нашого героя, як ми знаемо, не було, тож вiн, нiчого не сказавши капiтановi, зiйшов iз «Зуава» i квапливо подався марсельськими вулицями, безперестану озираючись, чи не бреде слiдом верблюд… І тiльки у вагонi третього класу тарасконського поiзда вiн вiдiтхнув з полегкiстю.

Та ба – то була примарна безпека! Не проiхав поiзд i двох миль, як усi пасажири, здивовано галасуючи, поприлипали до вiкон. Тартарен i собi пiдiйшов – i що ж вiн побачив? Верблюда, невiдчепного верблюда: вiн мчав по рейках услiд за поiздом!.. Тартарен знеможено забився в куток i заплющив очi.

Наш герой сподiвався, що приiде в Тараскон iнкогнiто, – адже такою мандрiвкою не похвалишся… Та спробуй-но зберегти iнкогнiто, коли за тобою назирцi плентае чотиринога почвара! Оце так повернення, Боже милий! Без грошей, без левiв, без нiчого… І з верблюдом!

– Тараскон! Тараскон!

Треба виходити…

Сто чортiв! Тiльки-но у вагонних дверях показалася Тартаренова шешья, як пiд скляним склепiнням вокзалу гучно розляглося:

– Слава Тартареновi! Хай живе Тартарен! Слава винищувачевi левiв!

Наступноi митi заграла музика, заспiвав хор…

Тартарен ладен був провалитися крiзь землю – вiн подумав, що тарасконцi глузують з нього… Нi! Весь Тараскон вийшов його зустрiчати, всi пiдкидають догори капелюхи, очi всiх промiняться радiстю.

Ось бравий командир Бравiда, зброяр Костекальд, голова суду, аптекар i, нарештi, весь безстрашний загiн стрiльцiв по кашкетах… Вони оточують свого ватажка i, пiднявши його на руки, несуть вокзальними сходами…

Самоомана!..