Тартарен Тарасконський

Бо й справдi: що там та стрiльба по кашкетах, що там те судочинство у зброяра Костекальда для такоi героiчноi натури?! Для вiдчайдуха, який марив битвами, грандiозними ловами, смерчами та ураганами, який подумки гарцював у пампасах, мандрував безкрайнiми пустелями?! Абищиця!.. Бiдолашний великий муж! Так можна було геть iзнидiти, захирiти…

Задля того, щоб вирватися з цих тiсних лабет, щоб хоч на якийсь час забути про клуб, про Ринковий майдан, вiн садив баобаби та iншi африканськi рослини, завiшував кабiнет зброею, чiпляв один на один малайськi крiси, зачитувався романами, силкувався, мов той безсмертний Дон Кiхот, з допомогою уяви та мрii вирватись iз пазурiв невблаганноi дiйсностi… Марнi зусилля! Хоч би що робив Тартарен, намагаючись угамувати свою жадобу пригод, – усе тiльки роздмухувало ii.

Коли вiн кидав погляд на свiй багатющий арсенал, у ньому спалахували гнiв та роздратування. Здавалося, й стрiли ласо волали: «На бiй! На бiй!» У вiттi баобаба шелестiв, мовби дражнячи його, вiтер мандрiв… А тут iще й Густав Емар та Фенiмор Купер…

Хiба раз бувало, що Тартарен, спекотного лiтнього дня сидячи самотою серед своiх мечiв над романом, раптом схоплювався на ноги, жбурляв книжку, кидався до стiни й, рикаючи, хапав зброю, яка трапляла пiд руку?…

Бiдолаха забував, що вiн у себе в Тарасконi, що на ньому фулярова хустка та кальсони.

Усе, чого вiн начитався, вiн обертав на дiйснiсть… Вiн бiгав по кiмнатi, вимахуючи сокирою або томагавком, i репетував, чимраз дужче розпалюючись:

– Нехай лишень вони сюди поткнуться!.

.

Вони! Хто вони?

Тартарен i сам до пуття цього не знав. Вони – це все, що нападае, змагаеться, кусае, роздирае пазурами, знiмае скальпи, вие, реве… Вони – це iндiанець сiу, який витанцьовуе навколо стовпа, до якого прив’язаний бiлий мисливець. Це сiрий ведмiдь Скелястих гiр, який тупцяе на мiсцi, облизуючись скривавленим язиком.

Це туарег, який кочуе пустелею; це малайський пiрат; це абруцський бандит… Одне слово, вони – це вони! Вони – це вiйна, мандри, пригоди, слава.

Та ба! Хоч як прикликав iх безстрашний тарасконець, хоч як загрожував i нахвалявся – вони не приходили. Та й що б вони, горопахи, робили в Тарасконi?

І все одно Тартарен чекав iх i готувався до зустрiчi з ними безнастанно, а надто ввечерi, коли йшов до клубу.

V.