Замогильні записки

Тому я йду, тiшачи себе надiею, що краiна моя завжди буде до мене зичливою i що, пам’ятаючи про сорок п’ять рокiв, якi я ревно i чесно служив iй, спiвгромадяни пустять у непам’ять мою незначну провину, як опустять вони невдовзi в землю, де я знайду вiчний спочинок, домовину з моiм тiлом».

У своему Монтiчеллському маетку Джефферсон, батько двох дiтей, писав пiсля смертi одного з них:

«Я пережив втрату достоту невимiрну. Іншi втрачають те, що мали удосталь; я ж оплакую половину того, що було для мене насущним.

Решта днiв моiх тримаеться тепер на тонкiй нитцi людського життя. Можливо, менi судилося побачити, як обiрветься i ця остання батькiвська любов!»

Фiлософiя рiдко бувае зворушлива, але тут вона е такою найвищою мiрою. І це не безпредметна туга людини, яка звiкувала свiй час бездiяльно: Джефферсон помер на вiсiмдесят четвертому роцi свого життя i на п’ятдесят четвертому роцi вiльного життя своеi краiни. Останки його спочивають пiд каменем, на якому висiчено коротку епiтафiю: «Томас Джефферсон, автор “Декларацii незалежностi”».

Перикл i Демосфен виголошували похороннi промови над молодими греками, якi полягли за народ, що невдовзi по тому зник з лиця землi: Брекенрiдж у 1817 роцi уславив молодих американцiв, котрi пролили кров за народ, якому судилося довге життя.

У Сполучених Штатах е також цiла галерея портретiв видатних американцiв – чотири томи iн-октаво, i, що дивуе найбiльше, – книга, яка мiстить бiографii понад сотнi iндiанських вождiв. Логан, вождь племенi з Вiргiнii, сказав лордовi Данмору такi слова: «Минулоi весни полковник Красп без будь-якого приводу повбивав усiх родичiв Логана: на землi не залишилося жодноi живоi iстоти, в чиiх жилах текла хоча б краплина моеi кровi.

Я бажав помсти. Я почав мститися. Я вбив багато людей. Хто тепер плакатиме по Логановi? Нiхто».

Не люблячи природу, американцi, проте, зацiкавилися природознавством. Таунсенд, розпочавши свiй шлях у Фiладельфii, обходив пiшки землi вiд Атлантичного до Тихого океану, занотовуючи до щоденника численнi спостереження.

Томас Сей, подорожуючи Флоридою та Скелястими горами, написав працю з американськоi ентомологii. Непоганi описи можна вiдшукати у Вiльсона, ткача, який став письменником.

Якщо говорити про лiтературу як таку, то вона, попри всю свою посереднiсть, представлена кiлькома романiстами та поетами, якi заслуговують на згадку. Син квакера Браун – автор роману «Вiланд», цей «Вiланд» – джерело i зразок романiв новоi школи.