Замогильні записки

Чи здобув би Новий Свiт незалежнiсть без нашого золота, наших кораблiв i солдатiв? А хiба сам я не приймав у 1776 роцi Франклiна, який прагнув вiдновити тi переговори, якi розпочав Сайлас Дiн, – невже Франклiн був зрадником? Невже свобода Америки заслуговуе меншоi пошани тому, що ii виборював Лафает i воювали французькi гренадери? Кожний уряд, який, замiсть того щоб охороняти основнi закони суспiльства, переступае закони справедливостi й основи правосуддя, знищуе сам себе i повертае людину до природного стану. Отже, немае нiчого поганого в тому, щоб захищатися хто як може й удаватися до тих засобiв повалити тиранiю i вiдновити права всiх i кожного, якi здаватимуться найбiльш надiйними».

Засади природного права, викладенi найвiдомiшими мислителями, розвиненi такою людиною, як пан де Мальзерб, i пiдкрiпленi численними iсторичними прикладами, хоча й вразили, проте не переконали мене: насправдi мене спонукав до дii тiльки молодечий клопiт про те, як гiдно вiдстояти свою честь. До прикладiв пана де Мальзерба я можу додати й нещодавнi: у 1823 роцi пiд час вiйни в Іспанii французька республiканська партiя пристала до кортесiв i не посоромилася обернути зброю проти своеi батькiвщини; конституцiйнi уряди Польщi та Італii просили в 1830 i 1831 роках допомоги у Францii, а португальськi хартисти вiдвоювали свою батькiвщину за допомогою iноземних грошей i солдатiв.

У нас е двi мiри i двi ваги: те, що подобаеться нам в однiй iдеi, однiй системi, однiй метi, однiй людинi, те вiдвертае нас вiд iншоi iдеi, iншоi системи, iншоi мети, iншоi людини.

‹Шатобрiан та його брат дiстають фальшивi паспорти i готуються до вiд’iзду за кордон разом зi слугою брата Луi Пулленом на прiзвисько Сен-Луi›

7

Ми з братом вирушаемо в дорогу. – Пригода з Сен-Луi. – Ми перетинаемо кордон

Лондон, квiтень – вересень 1822 року

15 липня о шостiй ранку ми сiли в дилiжанс: нашi мiсця були поряд з вiзником; слуга, нiбито з нами незнайомий, разом з iншими мандрiвцями влаштувався усерединi карети.

Сен-Луi був сомнамбулою; ночами в Парижi вiн пiдводився з лiжка i з розплющеними очима вирушав на пошуки господаря, продовжуючи при цьому мiцно спати. Не прокидаючись, вiн роздягав мого брата, укладав його в лiжко, на все, що йому говорили, вiдповiдав: «Знаю, знаю» – i прокидався тiльки тодi, коли в обличчя йому бризкали холодною водою; це був велетень рокiв сорока, на зрiст близько шести футiв i на додачу до свого велетенського зросту ще й бридкий на виду.