Замогильні записки

Тепер, коли величезна кiлькiсть дзвiнкоi монети i мiсць пiдняла цiну на уми, не знайдеться фiгляра, який не мав би в своему розпорядженнi сотень тисяч франкiв i не обiймав би вищих посад у державi. Могила звiльнила Мiрабо вiд клятв i сховала вiд небезпек, яких вiн навряд чи змiг би уникнути: життя показало б, що вiн не здатен на добрi справи, смерть прийшла, коли вiн робив лихi справи.

Коли по обiдi в Пале-Руаялi ми розходилися по домiвках, мова зайшла про ворогiв Мiрабо; я йшов поруч нього, не кажучи нi слова.

Вiн подивився менi просто у вiчi, в його очах свiтилися гординя, порок i генiй, поклав руку менi на плече i мовив: «Вони нiколи не подарують менi моеi вищостi!» Я дотепер вiдчуваю вагу цiеi руки, немов Сатана вiдзначив мене своiм вогняним кiгтем.

Коли Мiрабо дивився на юного мовчуна, чи передбачав вiн мою будучнiсть? чи думав, що стане одного разу героем моiх спогадiв? З примхи долi я став iсториком великих людей: вони пройшли передi мною, але я не чiплявся за iхнi мантii, щоб разом з ними втертися в пам’ять нащадкiв.

З Мiрабо вже вiдбулося перетворення, що вiдбуваеться з усiма, кому призначено уникнути забуття: скинутий з Пантеону в стiчну канаву i знов пiднесений iз стiчноi канави в Пантеон, вiн звiвся на повний зрiст зусиллями епохи, яка править йому сьогоднi за п’едестал. Сьогоднi в головах живе не реальний Мiрабо, але Мiрабо iдеалiзований, такий, яким змальовують його художники, бажаючи зробити символом або мiфом минулоi епохи: так вiн стае театральнiшим, але правдоподiбнiшим.

Серед стiлькох репутацiй, стiлькох акторiв, стiлькох подiй, стiлькох руiн уцiлiють тiльки трое людей, що втiлюють три великi революцiйнi епохи: Мiрабо був представником аристократii, Робесп’ер – демократii, Бонапарт – деспотизму; на долю монархii нiкого не залишилося: Францiя дорого заплатила за три славнi особи, якi годi поеднати з доброчеснiстю.

‹Засiдання Установчих зборiв›

14

Суспiльство.

 – Погляд на Париж

Париж, грудень 1821 року

Коли до Революцii я читав у книгах про смуту в iсторii рiзних народiв, я не розумiв, як можна було жити в тi часи; я дивувався, що Монтень так бадьоро писав у замку, навколо якого не мiг прогулятися, не ризикуючи потрапити в полон до прибiчникiв Лiги чи протестантiв.

Революцiя показала менi можливiсть такого iснування. У критичнi хвилини люди вiдчувають приплив життевих сил.