Замогильні записки

Не менше двадцяти разiв поспiль я терпляче слухав у Італiйськiй оперi «Синю бороду» i «Загублений черевичок», терплячи нудьгу заради того, щоб ii позбутись, немов сич у стiннiй нiшi; монархiя падала, але я не чув анi трiскоту вiкових склепiнь, анi водевiльного нявкання, анi громового голосу Мiрабо на трибунi, анi голосу Колена, що спiвав на театрi своiй Бабеттi:

Хай вiтер, дощ i снiг шумлять над нашим краем:

Хоч нiч, як море, жде, ii ми скоротаем.

Начальник копалень пан Моне та його юна донька, посланцi панi Женгене, кiлька разiв порушували мою дикунську самотнiсть: мадемуазель Моне сiдала в першому ряду ложi; я, напiвзадоволений-напiврозсерджений, влаштовувався позаду неi.

Не знаю, чи подобалася вона менi, чи кохав я ii, але я страшенно ii боявся. Коли вона йшла, я засмучувався i водночас радiв, що бiльше не побачу ii. Все ж таки iнодi я робив над собою зусилля i заходив до неi, щоб супроводжувати ii на прогулянцi: вона спиралася на мою руку, i я, мабуть, легенько стискав ii лiкоть.

Мене посiла думка вирушити до Сполучених Штатiв: менi треба було придумати корисну мету для моеi подорожi; я зголосився вiдкрити (як я вже говорив у цих «Записках» та деяких iнших своiх творах) пiвнiчно-захiдний прохiд. План цей мав на собi ознаку моеi поетичноi натури. Усiм було до мене байдуже; як i Бонапарт, я був тодi бiдним, нiкому не вiдомим молодшим лейтенантом; обидва ми починали в один час i в однаковiй невiдомостi: я завойовував свою славу в самотi, вiн бився за свою серед людей.

Оскiльки я так i не покохав жодноi земноi жiнки, сильфiда моя все ще посiдала в тi днi мою уяву. Я розкошував, здiйснюючи разом з нею фантастичнi подорожi просторами Нового Свiту. Минуло трохи часу, i на лонi чужоi природи, пiд покровом флоридських лiсiв квiтка мого кохання, безiменний привид армориканських лiсiв дiстав iм’я Атала.

Пан де Мальзерб запаморочив менi голову розмовами про цю подорож. Вранцi я приходив до нього: уткнувшись носом у географiчнi карти, ми порiвнювали рiзнi зображення арктичного небозводу, прикидали вiдстань вiд Берiнговоi протоки до Гудзоновоi затоки, читали оповiдi англiйських, голландських, французьких, росiйських, шведських, данських мореплавцiв i мандрiвцiв; довiдувалися про сухопутнi дороги, що ведуть до берега полярного моря, обговорювали майбутнi труднощi, необхiднi застережнi заходи проти суворого клiмату, нападу хижакiв та браку харчiв.