Замогильні записки

Вони не вiдмовилися вiд палицi, ножа для зняття скальпiв, лука i стрiл, але додали до них карабiн, пiстолет, кинджал i сокиру; та iх бойовий дух такий сильний, що й усiеi цiеi зброi iм, здаеться, мало. Обвiшанi смертоносними винаходами Європи та Америки, з прикрашеною пiр’ям головою, з порiзаними вухами, рiзнобарвними смугами на обличчi i кривавим татуюванням на руках, цi героi Нового Свiту так само страшнi для глядачiв, як i для супротивникiв, з якими вони б’ються за кожну п’ядь своеi землi.

Сахем племенi онондога був старим iрокезом у найточнiшому значеннi цього слова; вiн зберiгав традицii стародавнiх пустель.

Англiйцi в своiх описах незмiнно називають iндiанського сахема the old gentleman. Так от, старий джентльмен геть голий; у нiздрi його просилено перо або риб’ячу кiстку, голову, поголену i круглу, як головка сиру, iнодi прикрашае обшитий галуном трикутний капелюх, що мусить викликати повагу у европейцiв. Хiба поступаюсь я у правдивостi iсториковi Веллi? Вождь франкiв Хiльперiк мастив собi волосся згiрклим жиром, infundens acido comam butyro, зеленив щоки, носив картату куртку i плащ iз звiриних шкур; Веллi змальовуе його володарем, який обожнюе розкiш у всьому, аж до меблiв та виiзду, сластолюбним аж до розпусти, який майже не вiрить у Бога i глузуе з його служителiв.

Сахем племенi онондога прийняв мене привiтно i посадовив на циновку. Вiн говорив по-англiйськи i розумiв по-французьки; мiй провiдник знав iрокезьку: розмовляти було легко. Серед iншого старий сказав менi, що, хоча його народ вiд вiку воював з моiм, iрокези завжди поважали французiв.

Вiн поскаржився на американцiв: вiн вважав iх несправедливими й жадiбними i шкодував, що пiд час подiлу земель, що належали iндiанцям, володiння його племенi не вiдiйшли до англiйцiв.

Жiнки подали нам iжу. Гостиннiсть – едина чеснота дикунiв, що уцiлiла серед порокiв европейськоi цивiлiзацii; вiдомо, якою була ця гостиннiсть давнiше: вогнище було тодi так само священним, як вiвтар.

Коли яке-небудь плем’я, вигнане зi своiх лiсiв, або яка-небудь людина приходила просити притулку, вони повиннi були виконати так званий танець прохача; хазяйська дитина пiдходила до порога i говорила: «Ось чужинець!» – а голова роду вiдповiдав: «Дитино, введи чужинця у хатину!» Приходько входив у дiм пiд захистом дитини i сiдав у попiл бiля вогнища.

Жiнки заводили пiсню втiхи: «Чужинець знайшов матiр i дружину; сонце сходитиме й заходитиме для нього, як ранiше».