Замогильні записки

Цi звичаi немов запозиченi у грекiв: Фемiстокл у будинку Адмета стае навколiшки перед вогнищем i обiймае юного сина хазяiна (можливо, вогнище бiдноi жiнки, яким я знехтував у Мегарi, – те саме, пiд яким поховано урну з прахом Фокiона), а Улiсс у будинку Алкiноя оплакуе Арету:

Гiдна пошани жоно Алкiноя, вiдважного серцем!

Горя зазнавши й бiди, до колiн я твоiх припадаю,

До чоловiка й гостей [23 - Гомер. Одiссея, VII, 146–148; пер. Б. Тена.].

Мовивши цi слова, герой пiдходить до вогнища i сiдае в попiл.

Я попрощався зi старим сахемом. Вiн був при взяттi Квебека. Серед спогадiв про ганебнi роки правлiння Людовiка XV думка про канадську вiйну втiшае нас, подiбно до сторiнки нашоi стародавньоi iсторii, що знаходиться в лондонському Тауерi.

Монкальм, який сам-один обороняв Канаду проти сил, що постiйно дiставали пiдкрiплення i вчетверо перевищували його чисельнiстю, успiшно б’еться аж два роки; вiн перемагае лорда Лаудона i генерала Еберкромбi. Врештi-решт успiх зраджуе його; його ранять пiд стiнами Квебека, i два днi по тому вiн вiддае Боговi душу; гренадери ховають його у воронцi, залишенiй гарматним ядром, – могила, гiдна слави нашоi зброi! Його шляхетний супротивник Вольф загинув тут-таки.

Вiн заплатив своiм життям за життя Монкальма i за честь випустити дух на французьких прапорах.

‹Шлях уздовж озера Онондога з провiдником›

7

Індiанська родина. – Нiч у лiсах. – Вiд’iзд iндiанцiв. – Дикуни з Нiагарського водоспаду.

 – Капiтан Гордон. – Єрусалим

Ми наближалися до Нiагари. Нам залишалося всього вiсiм-дев’ять лье, коли ми помiтили в дубовому гаi вогнище – його розпалили декiлька дикунiв, що зупинилися на березi струмка, у тому мiсцi, де збиралися розбити бiвуак i ми. Ми скористалися iх приготуваннями: вичистивши коней, зробивши вечiрнiй туалет, ми пiдiйшли до iндiанцiв. Схрестивши ноги по-турецьки, ми разом з ними посiдали бiля вогнища i стали пекти маiсовi коржики.

Родина складалася з двох жiнок, двох грудних дiтей i трьох воiнiв. Зав’язалася спiльна розмова, в якiй я брав участь, вимовляючи окремi слова i посилено допомагаючи собi жестами; потiм усi заснули тут-таки, бiля багаття. Я один не спав; я сiв осторонь, коло струмка, на якийсь довгий корiнь.

Із-за верховiть дерев вигулькнув мiсяць; запашний вiтерець, супроводжувач цiеi королеви ночi, що прийшла до нас зi сходу, здавався ii свiжим подихом.