Замогильні записки

Самотне свiтило повiльно пiднiмалося по небосхилу: воно то безперешкодно рухалося вперед, то ховалося за купками хмар, подiбних до заснiжених вершин гiрського пасма. Коли б не падiння листка, не повiв вiтерцю, що раптово налетiв, не стогони лiсовоi сови, навколо стояла б цiлковита тиша, панував би цiлковитий спокiй; лише вдалинi глухо ревiв Нiагарський водоспад, i вiдлуння його, прокотившись просторами, затихало десь вдалинi, за безлюдними лiсами. У такi ось ночi з’явилася менi невiдома муза; я засвоiв деякi з ii слiв, при свiтлi зiрок я занiс iх до своеi книги, як записав би звичайний музикант ноти, продиктованi йому яким-небудь великим майстром гармонii.

Назавтра iндiанцi озброiлися, iндiанки зiбрали пожитки. Я подарував привiтним тубiльцям трохи пороху й кiноварi. Ми попрощалися, торкнувшись руками лоба i грудей. Воiни вигукнули дорожнiй клич i рушили вперед; жiнки йшли слiдом, несучи на спинi загорнених у шкури маленьких дiтей, якi вертiли головами, озираючись на нас. Я проводжав очима цю вервечку, аж поки вона зникла в лiсi.

Дикуни, що живуть коло Нiагарського водоспаду з англiйського боку, зобов’язанi охороняти кордон британськоi територii. Ця дивовижна жандармерiя, озброена луками i стрiлами, перепинила нам шлях. Менi довелося послати голландця у форт Нiагару по дозвiл на вхiд у британськi володiння. У мене стислося серце, бо я згадав, що ранiше Францii пiдкорялися як Верхня, так i Нижня Канада. Мiй провiдник повернувся з пропуском: я зберiгаю його дотепер; на ньому стоiть пiдпис: капiтан Гордон.

Чи не дивно, що я прочитав те саме англiйське iм’я на дверях моеi келii в Єрусалимi? «Тринадцять паломникiв залишили своi iмена на внутрiшньому боцi дверей: першого звали Шарль Ломбар, вiн прибув до Єрусалима в 1669 роцi; останнього – Джон Гордон, вiн побував тут у 1804 роцi» («Подорож з Парижа до Єрусалима»).

8

Нiагарський водоспад. – Гримуча змiя. – Я падаю у прiрву

Лондон, квiтень – вересень 1822 року

Я провiв два днi в iндiанському селищi, звiдки написав ще одного листа пановi де Мальзербу.

Індiанськi жiнки робили рiзну роботу; немовлята iхнi лежали у плетених колисках, пiдвiшених до гiлок товстого пурпурного бука. На травi блищала роса, з лiсу вiяло пахощами; мiсцевий бавовник, розкриваючи своi коробочки, був схожий на бiлi троянди. Вiтерець ледве помiтно коливав шари повiтря; матерi час вiд часу пiдходили поглянути, чи сплять дiти i чи не розбудили iх птахи.