Україна-Європа

Кажуть, щоб продав квартиру в Поморii i роздiлив мiж ними грошi. Адже взимку тут нiхто не живе, а вiтри такi скаженi, що з нiг збивають. Мiсто взимку видаеться мертвим. А ранiше вони любили тут вiдпочивати разом з дiтьми.

Раптом Стефан згадав, що забув погодувати Лiзу, свою собачку, i швиденько понiс iй iсти.

Я часто спостерiгав з балкона за Стефаном i його сучкою Лiзою, помiссю французького бульдога з пiнчером (дружина казала, бульдога з носорогом). Вiн привiз ii з Великого Тирно-ва, i вона жила в Поморii пiд Стефановою машиною, прив'язана до ланцюга.

Либонь, стерегла стареньке «пежо», i як припiкало сонце, вiдсувалася вiд палючого промiння в затiнок автiвки.

У маленькоi чорнявоi собачки нижня щелепа була трохи висунутою вперед, тому Лiза iла важко, схиливши голову набiк i притиснувши ii низько до землi. Я рiдко чув, щоб сучка гавкала. Лише iнодi вищирювала пащу в хижому оскалi. Переважно була мовчазною, дивилася на нас насторожено. Моiй дружинi цей маленький бульдог з носорогом одразу ж не сподобався.

Стефан казав, що вечорами i вранцi гуляе з Лiзою безлюдним узбережжям, але ми жодного разу не зауважили iх на березi моря. Бачили тiльки на пляжi його самого або з братом Атанасом, як засмагали до обiду. Тодi обое привiтно махали до нас руками й усмiхалися. Атанас також жив самотньо.

Якось Стефан запропонував нам своi послуги водiя: повезти за таку ж цiну, як iздить автобус, в Несебр, старовинне мiстечко, яке звели давнi римляни, i ми з дружиною без вагання погодилися.

Дорогою Стефана потягло на iсторiю. Вiн з гордiстю розповiдав про боротьбу болгар з турками й не приховував до них своеi дикоi ненавистi, хоча зовнi сильно нагадував саме турка. Вiн казав, що турки не дозволяли болгарам зводити високi церкви, вiкна на них мали бути нижчими за турецького вершника, тому давнi церкви такi низькi, немов би провалюються в землю.

Мiсцями проiжджали депресивнi райони, бензозаправки «Лукойл».

Так, Болгарiя бiдна, але гостинна i щедра краiна, казав Стефан, а вiдтак тихо додавав, що росiяни вже скупили всю Болгарiю.

Автомобiль Стефан залишив на безкоштовнiй стоянцi в новому мiстi, i ми пiшки подалися в старе мiсто. Стефан був нам за гiда, i ми довго блукали вузькими вуличками, милувалися вцiлiлими будинками, затишними двориками, руiнами давнiх храмiв i давньоримського театру, заглядали в рiзнi крамнички.