Україна-Європа

Посеред зали на бiлих подiумах установили по кiлька скульптур. Бiля центральноi стiни вiдтворили головний вiвтар Годовицького костелу – того зруйнованого храму, де нещодавно вони були з Іриною та Яном Кумпою. Скульптури з вiвтаря ще кiлька мiсяцiв тому стояли в музеi Пiнзеля у Львовi, вона пам'ятала, якими вони були тодi. Тепер, пiсля реставрацii, вони набули нового, доглянутого, вигляду, пiд шаром свiжого левкасу та позолоти вже не лишилося небезпечних порожняв. Руки реставраторiв заповнили iх спецiальними розчинами та наповнювачами, наче косметичнi хiрурги впустили пiд шкiру постарiлiй красунi рятiвну дозу силiкону.

– Знаменито! – зробила висновок Уляна. Життерадiснi ямочки стрибали на ii щоках. Уляна пiднесено переповiдала, що чула на вiдкриттi, якi люди були, що говорили. У своему звiтi iй удавалося поеднати цитати з промов високих гостей, зауваги до того, хто як був убраний i що було згодом на бенкетi в готелi неподалiк. Капличку, казала, спецiально вiдкрили для цiеi виставки – зняли захист з вiкон, бо скульптурам сонячне свiтло та повiтря не шкодить, на вiдмiну вiд живопису, який висiв на стiнах перед тим.

Галя обiйшла кiмнату по периметру, помiтивши, що дехто молиться зi сльозами на очах… Пiнзель був i той, i не той. Вона звикла до iншого, понiвеченого, сплюндрованого, врятованого в останню мить, вихопленого з-пiд пилки чи з вогню. Вона так хотiла побачити роботи Пiнзеля саме тут, у Луврi, а тепер навiть не могла визначитись зi своiми вiдчуттями: такi складнi й суперечливi вони були.

Їй здавалося, що фiгури треба було поставити на тiй висотi, для якоi iх створив свого часу майстер. Що на рiвнi очей вони мають пiдкреслено приземлений вигляд. Що комфортний особистий простiр для цих скульптур е бiльшим, нiж людський, i на це слiд зважати.

– Правда, класно, що скульптури розмiстили невисоко? – допитувалась Уляна. – Можна розгледiти кожний пальчик, кожну трiщинку.

– Але сльоза вже не сльоза – бачиш, як ii зроблено, – не погодилася Галя.

– Та ти що! – розпалилася невгамовна Уляна. – Ти що? Так краще! Що б розгледiли, якби ходили iз задертими вгору головами? Це ж музейний простiр, а не церква.

«Жертвопринесення Авраама», «Самсон розривае пащу лева» – цi скульптури, без сумнiву, вражали. І Богоматiр зi святим Іоаном, i янголи на фрагментах консолей, i центральна фiгура Розп'яття. Бiля цих сiмох глядачi затримувалися найдовше.