Україна-Європа

Як згодом з'ясовуеться, до Лувру ми таки дiйшли, i навiть минули його, обiйшли збоку, звернувши у якусь не ту вуличку.

Менi вже стае душно бродити цими, всуцiль заставленими авто, сiрими лабiринтами. Око вже не сприймае архiтектури, лише всi п'ятдесят або й сто п'ятдесят вiдтiнкiв сiрого довкруж: сiрi будинки пiд сiрим небом. Спина пiд наплiчником вже мокра. Сiро й парко навколо, як може бути тiльки в центрi Парижа по обiдi наприкiнцi квiтня. А завтра ще витримати Версаль! У той момент ми надибуемо «МакДональдз».

– А давай перевiримо, яке у них морозиво-рiжок? – начеб вгадуе моi бажання Кицюня.

– Ми ж минулого року вже перевiряли? Ну, добре, а я запишу одну фразу, – кидаю я, часом у мене своi бзiки.

Цей «МакДональдз» у центрi Парижа, як виявилося, у пiдвалi, без вiкон. Червонi пiдсвiченi стiни, червонi столики, обтягнутi червоним дерматином сидiння. Лише стеля i долiвка чорнi.

– «Червоне i чорне», – раптом згадую я дiдуся Стендаля.

– Так, приiхали в Париж, щоб ходити по «МакДональдзах», – пiдсумовуе Кицюня, перед тим як зникнути в туалетi.

У залi лише кiлька вiдвiдувачiв, я сiдаю в кутку за найдальшим столиком i дiстаю блокнот. Швидко пробiгаю абзац, написаний у Празi, у кав'ярнi на тiй вуличцi, де Швейк сусiдив iз Кафкою: «Тодi й прилетiла та перша стрiла…» – i починаю далi, аби хоч щось встигнути до приходу Кицюнi: «Небо зi сходу все бiльше затягують сiрi хмари i парить немилосердно», – дивлюсь на квадрати плафонiв у стелi i намагаюсь там щось розгледiти.

– А ти в туалет не хочеш? – обривае полiт моеi уяви Кицюня й кивае позад себе, вона уже з морозивом.

– Нi, у мене рiдина виходить з потом, – жартую.

– І що, написав?

– Ага, – вiдповiдаю i ховаю блокнот.

Їмо морозиво. Кицюня каже, що на смак воно таке ж, як i у нас, тiльки цiна iнша. Вона шкодуе, що у «МакДональдзах» не продають алкоголю.

– У нас е вино, – кажу.

– У нас е i коньяк, – нагадуе вона.

– Я пропоную на бульварi Сен-Мiшель, там колись була одна кнайпочка, – нагадую я.

– Ну, то йдемо, доiмо морозиво на вулицi, – пропонуе вона.

Ми пiдводимося, але я вже на ходу знову дiстаю блокнот i ручку й пишу швидко на передостаннiй сторiнцi зверху: «Весну найкраще зустрiчати в Парижi, – закреслюю i дописую, – в дорозi…», – ставлю шеренгу крапочок i доганяю мою Кицюню.