Україна-Європа

Так за тим хлопцем ми i вилетiли з ресторану, але тiльки для того, щоб умить опинитися в оточеннi трьох збуiв.

О-о-ой, подумалося менi, здаеться, нас будуть бити. Про всяк випадок я втягнув живота i зцiпив зуби, щоби не повилiтали. Тенгiз опустив праву руку в кишеню, де у нього лежав самовикидний ножик. Раптом у темрявi пролунав чийсь знайомий голос:

– Це вони, забирайте.

Кому цей голос належав, я згадати не мiг. Нас повели попiд руки через дорогу, i на всi нашi смикання вiдповiдали мовчанкою.

– Що таке? Куди ви нас ведете? Що ми зробили?

Нас заштовхали всередину. У кiмнатi за столом сидiв капiтан i читав газету. З-за спини знову пролунав знайомий голос:

– Попалися голубчики.

Я озирнувся й упiзнав одного з тих мiлiцiонерiв, котрi патрулювали трасу. Був рудий з червоним обличчям. Капiтан ковзнув по нас поглядом, сповненим глибокого смутку.

– Сiдайте.

– Якi до нас претензii? – спитав Тенгiз.

Капiтан усмiхнувся.

– Де товар?

– Який товар?

– Таварiщ не по-о-онял, – похитав капiтан головою i подивився на мене: – Може, ти скажеш, де товар?

– Та я в очi не бачив нiякого товару.

– От iнтересно! Коли поляки вигружалися зi своеi машини, ми за ними наблюдали. Там були двi величезнi торби, набитi, як камiнь. А коли ми недавно завiтали до iхнього номера, торби зникли, хоча в ресторан вони спустилися з порожнiми руками.

– То ви побували в номерi за iхньоi вiдсутностi? – спитав Тенгiз.

– Робота у нас така.

– Вони, товариш капiтан, – устряв рудий, – зайшли в готель рiвно в шiсть годин п'ятдесят дев'ять мiнут, а в сiм сорок чотири я побачив, як вони знову заходять у готель. Тоiсть готелю вони не покидали. І я не поняв, як так сталося. І Коля не поняв. Хотя ми безвилазно в машинi сидiли i проiзводили наблюденiе. Коля – свiдок. Не виходили вони з готелю.

– От яка загадка! – зловiсно усмiхнувся капiтан. – Но ми ii розв'яжемо. Бля буду, коли нi. Так шо давайте: добровiльне зiзнання пом'якшить вину.

– А в чому нам зiзнаватися? Ми зайшли до готелю тiльки щоб зателефонувати по мiжмiському. Я у Тбiлiсi дзвонив. І жодного газика не було. А коли верталися, газик знову стояв, – сказав Тенгiз.

– Ах ти ж гавно! – обурився рудий.

– Ви шо, кудись вiдлучались? – спитав капiтан у ментiв.