Україна-Європа

Вiльчинський, 2014

Юрiй Винничук

Записки пройдисвiта

(Уривок з роману, подii якого вiдбуваються на початку 1980-х рокiв)

1

О вiкна мого будинку видно широке пасовисько, а на протилежному краю темнiе лiс. Пасовисько вкрите снiгом i нагадуе чистий аркуш паперу, на якому аж хочеться щось написати. Інколи ворони та галки i справдi щось пишуть на ньому, але вiтер, знявши снiгову завiю, швидко вiдновлюе чистоту i незайманiсть снiговоi ковдри. Чорнi кiстлявi граби, якими переважно зарiс лiс, часто приковують мою увагу, я можу досить довго вдивлятися у iхню чорноту, мовби сподiваючись побачити когось, хто небавом вийде з-за дерев i рушить навпростець через поле до мене.

Там, за лiсом, пролягае дорога, сновигають авта й автобуси, i з одного такого автобуса, цiлком можливо, мiг би хтось вийти, хтось для мене цiкавий, кого я потребую в цей час.

Я дивлюся на лiс, iнколи здаеться, що там i справдi вiдбуваеться якийсь рух, щось мiж дерев миготить, але я жодного разу не мiг роздивитися, що це таке, бо тривае воно секунди, а все ж я продовжував вдивлятися, аж поки в очах не рябiло, а бiлина снiгу починала поволi пiднiматися, мовби хтось, хто спав пiд цiею ковдрою, раптом прокинувся i зiбрався встати, але не вставав, а лише перевертався на другий бiк i знову засинав.

Мене пронизувала самотнiсть. Я був сам зi своiми книжками. Я не вмикав телевiзора, не отримував газет, я не знав, що вiдбуваеться довкола i не бажав нiчого знати.

Кiлька днiв, як менi встановили телефон, але нiхто не дзвонить, зрештою, я мало кому повiдомив свiй номер. Сумно… Може, не так сумно, як тужливо, але за чим я тужив було б важко сформулювати.

Мене пронизувала ненависть, я ненавидiв краiну, у якiй жив, але, не маючи змоги вирватися з ii клiтки, опинився у внутрiшнiй емiграцii. Бiльшiсть друзiв – лiтераторiв i художникiв – якi складали тодiшню богему i з якими я любив спiлкуватися, роз'iхалися, я опинився на безлюддi.

Тепер я спiлкувався з людьми, з якими ранiше почував би себе нудно, а тут, навпаки, – я тягнувся до них, та тiльки для того, щоб знову вiдчути самоту, байдужiсть до всього i ненависть, тупу ненависть, яку неможливо було приглушити жодним вином.

Моя самотнiсть нагадуе алкоголiзм, я п'ю ii зi смутком, але не без вдоволення, цей стан менi до вподоби, я вiдчуваю, що бути самотнiм – це той дар, яким рiдко хто може похвалитися.