Україна-Європа

А коли зi мною починае говорити моя бабця, яка померла, коли менi було п'ять рокiв, я розумiю, що таки п'яний. Тому, що я вiрю бабцi. Вона мае на такi речi нюх. І коли вона каже: «Ти, свиньтуху, знову напився?», я потуплюю очi i бурмочу щось невиразне у свое виправдання. Але бабця на цьому не заспокоюеться, вона супить брови i хитае докiрливо головою. Там, де вона зараз перебувае, таких, як я, не люблять. І якщо я буду продовжувати пити, то ми з бабцею нiколи не зустрiнемось. Усвiдомивши це, я починаю гiрко плакати, розмазуючи сльози по обличчю.

«Аж гидко дивитися!» Хто це сказав? Це не бабця. Вона не могла сказати таких слiв. Тодi хто? Невже вуйко Зеньо, який помер не так давно? Вуйко Зеньо! Хто б говорив! Сам бухав так, що менi сховатися. А тепер йому, бачите, гидко дивитися! Так нiби я вже весь обригався i облюрився. О нi, менi ще до цього далеко, найбiльше то я можу заплакати. Бо менi стае шкода себе. Менi нiкого так не шкода, як себе.

3

Врештi одного дня я не витримую i вирушаю до мiста.

В кишенях пусто, але я прямую до «Кентавра» на Ринку. Там жодного вiльного мiсця, хоча до вечора ще було далеко. Бiля стiйки бару усi крiселка теж зайнятi й на мене дивилися самi випнутi дупи, серед яких я безпомильно розпiзнав Лiлину i попростував до неi. Лiля належала до дiвчат, якi могли пiдтримати будь-яку бесiду з будь-ким, миттево вловлюючи тон розмови i момент, коли треба сказати «так-так!», «та ти що!», «ну, вiн i козел!», «я так i знала» або «та не бери собi до голови». Якось пiсля однiеi великоi п'янки ми з Лiлею опинилися на однiй канапi, i, винятково задля гарного сну, перепихнулися. Пiсля цього ми стали добрими друзями, якi можуть за виграшки одне одному звiряти своi таемницi. Лiля спецiалiзувалася на туристах, чиi кишенi вона чистила неймовiрно талановито. Поки я йшов до неi, вона встигла витягнути з кишенi куртки хлопця, який сидiв вiд неi лiворуч, запальничку, прикурити цигарку i покласти запальничку на мiсце. Нiхто цього, окрiм мене i бармена, не помiтив, та й я це побачив лише тому, що не зводив з Лiлi очей, а бармен, наливаючи келихи, упiвока стежив за всiм, що вiдбуваеться довкола, але йому цi манiпуляцii Лiлi були давно знайомi, вiн знав, що львiв'ян вона нiколи не чистить. А туристи – це таке, вони, зрештою, i приперлися сюди, щоб проциндрити грошi.

Нарештi пропхавшись до Лiлi, я обняв ii за талiю i поклав голову на ii плече, вона вдоволено замуркотiла: «Сервус!» – i посунулася, роблячи менi мiсце на стiльчику.