Україна-Європа

Лiля цмулила через соломинку рiзнобарвний коктейль, який складався з м'ятного лiкеру, рому i шампанського.

– Що тебе так рано принесло? – запитала вона.

– Та от вилiз зi своеi барлоги, щоб якусь копiйку заробити. Пiду пiд «Інтурист», може, полякiв знiму. Ти не позичиш до завтра сотню?

– Якщо до завтра, нема питань, – сказала вона i кивнула барменовi: – Налий йому шампана. – Потiм обернулась до мене й додала: – Нинi ставлю я.

– А що – був урожайний день?

– Вечiр. Вчора, – i випростала, усмiхаючись, три пальцi, це означало, що вона обчистила трьох туристiв.

Лiля мала надзвичайно спритнi пальчики, могла б грати на роялi, але не грае, а з туристами, яких вона потрошить, Лiля нiколи тiсно не спiлкуеться, навiть не сiдае до них за столика, iй досить попхатися у натовпi, який штурмуе увечерi ресторан, чи висмикнути комусь гаманця з задньоi кишенi пiд час танцiв. Тому запiдозрити ii бувае важко. Тим бiльше, що Лiля мае хоч i симпатичне обличчя, але якесь таке, що вiдразу забуваеться, от дивишся на нього, дивишся, i здаеться тобi, що ти вже його увiбрав у себе, а тiльки-но вiдвернешся, воно розпливаеться в уявi, як сон, бо насправдi нема в ньому жодноi виразноi риси, усе правильне i гладеньке, i волосся такого кольору, що важко сказати – бiлявка вона чи чорнявка.

– Ти там на своему хуторi вже мохом обрiс, – Лiля занурила п'ятiрню у моi патли. – Видно, що вiдбився вiд жiночих рук. У тебе е зараз хтось?

– Повний штиль.

Два мiсяцi тому Зiрка пiдловила мене з Нуською, дала менi по писку, назвала гiмном i зникла з мого овиду. Зiрка сказала, що я мушу нарештi визначитися: або ми одружуемося, або рвемо стосунки. В результатi я лишився сам. Але я за цi два мiсяцi багато чого написав, сидячи в хатi без жодного зв'язку зi свiтом.

– Зiрка класна баба. Ти дурний, що не женився на нiй.

– Я безробiтний. Зарiбки у мене нерегулярнi, iх вистачае лише на харчi й посиденьки в барах. Сiм'ю я не зможу утримувати.

– І так усе життя?

– Чому усе життя? Колись це все змiниться. Ще трiшки доведеться помучитися.

Лiля уважно подивилася на мене, тодi поклала руку менi на колiно, мовби налаштовуючи мiж нами якийсь особливо iнтимний контакт, i лагiдним материнським тоном промовила:

– Я тобi поясню одну рiч. Можливо, вона тобi допоможе в життi. Днями я розмовляла з одним другом. Розповiдав менi про якусь дiвулю, в яку вiн втрiскався.