Процес (збірник)

І виникала видимiсть рiвноваги, ще не осягнутоi мудростi, ще не розгаданоi передбачливостi. Той свiт новiтнього захiдного «плюралiзму», що за часiв Кафки тiльки утверджувався i в якому тотально вiдчужений, «негативно вiльний» iндивiд б’еться «головою об стiну камери без вiкон i дверей», якщо й не е прямим продовженням Дунайськоi монархii, то принаймнi спiввiдноситься з нею. Габсбурзька бюрократiя – провiсник всезагальноi формалiзацii суспiльства XX столiття. Тому вона для Кафки, як i для Музiля, – модель, хоча й використовувана, мабуть-таки, несвiдомо.

Деякi «темнi мiсця» й чимало абсурдiв з кафкiвських романiв свiтлiшають, коли поглянути на них пiд таким кутом зору.

Священик у соборi розповiдае Йозефу К. притчу про людину бiля Брами Закону. Ось ii сюжет. Приходить селянин i просить сторожа пустити його. Однак той говорить, що зараз пройти не можна. І селянин чекае, про всяк випадок надiляючи сторожа дрiбними подарунками, а сторож, щоб не кривдити його й не позбавляти надii, хабарi бере.

Селянин чекае все життя. І коли надходить час його смертi, вiн питае, чому, власне, за цi довгi роки нiхто iнший не спробував наблизитися до Закону. І сторож вiдповiдае: «Нiкому сюди ходу немае, ця брама була призначена для тебе одного. Тепер пiду й замкну ii». Священик знайомить Йозефа К. iз численними тлумаченнями притчi. Йозеф К. i сам пробуе вправлятися в цьому мистецтвi. Іще бiльше спроб робили iнтерпретатори Кафки. Є величезна критична лiтература з цього питання. Не маю намiру додавати до сонму невиразних тлумачень iще одне. Хотiлося б лише зазначити, що позицiя селянина – це своерiдне уособлення «негативноi свободи».

У романi Кафки образ держави нiби зрiзаний рамою картини: вершина iерархiчноi пiрамiди лишилася за нею. Великим планом дано другий рiвень – той, на якому влада зiштовхуеться з людиною. Парадоксальнi кафкiвськi ситуацii зростають на конкретному австрiй-ському грунтi внаслiдок зiткнення з особливостями саме габсбурзькоi влади, – столiттями непорушна, а наприкiнцi майже непримiтна, вона всепроникна у своему всепридушеннi, всепригнiченнi.

Кафка помiтив тотальне зрощення офiцiйного й приватного, тотальне закрiпачення iндивiда саме через приватну сферу, тобто закрiпачення опосередковане, не вiдверто насильницьке.

Втiм, пiдемо далi. Демократiя з терпимiстю нинi виросли в цiнi аж нiяк не внаслiдок повсюдного поширення того гуманiзму, який володiв европейськими умами з часiв Вiдродження i до кiнця ХІХ столiття.