Процес (збірник)

Через те й вибрано таку форму, як короткi розслiдування, що йдуть одне за одним невпинною чередою. А вибiр недiлi як слiдчого дня зумовлений тим, щоб К. нiщо не заважало виконувати професiйнi обов’язки. К. повiдомили, що коли раптом вiн захоче вибрати якийсь iнший час, то, як буде така змога, йому йтимуть назустрiч. Розслiдування, наприклад, можна провадити й уночi, але тодi вдень К. був би змарнiлий i невиспаний. Одне слово, поки К. не заперечуе, нехай усе вiдбуваеться в недiлю. Зрозумiло, що вiн безперечно мае з’являтись на розслiдування, iнакше б йому не нагадували про це.

Йому назвали вулицю й номер будинку, куди вiн мав з’явитися, то був будинок у далекому передмiстi, де К. ще нiколи не бував.

Вислухавши цей наказ, К., нiчого не вiдповiвши, повiсив слухавку. Вiн одразу вирiшив пожертвувати недiлею, звiсно, така жертва доконечна, процес уже почався, i вiн мусить як слiд пiдготуватись, щоб це перше розслiдування стало водночас i останнiм. К., замислившись, стояв бiля апарата, аж раптом почув позаду голос директорового заступника, що йшов до телефону, але К.

заступав йому дорогу.

– Кепськi новини? – мимохiдь запитав заступник, прагнучи не дiзнатися що-небудь, а вiдвести К. вiд апарата.

– Нi, нi, – заперечив К. i дав дорогу, проте нiкуди не пiшов. Заступник директора пiдступив до телефону i, чекаючи, поки йому налагодять зв’язок, сказав понад трубкою:

– Пане К., одне запитання: може, ви менi зробите таку ласку i в недiлю вранцi покатаетеся зi мною на моiй яхтi? Там буде чимале товариство, серед них, звичайно, i вашi знайомi.

Зокрема прокурор Гастерер. Ну, приiдете? Приiжджайте!

К. спробував зосередитись на словах директорового заступника. Вони чимало для нього важили, бо таке запрошення вiд заступника, що з ним вiн нiколи не жив у злагодi, означало спробу примирення й показувало, якоi ваги набув К. у банку, якою потрiбною видаеться його приязнь або принаймнi безстороннiсть найвищому пiсля директора працiвниковi банку. Таке запрошення було для заступника приниженням, дарма що вiн зробив його перед телефонним апаратом, чекаючи зв’язку.

Але К. мусив завдати йому ще дошкульнiшого удару:

– Дуже дякую! Але, на жаль, у недiлю я не маю часу, в мене е певнi зобов’язання.

– Шкода, – зiтхнув заступник i став розмовляти по телефону, бо якраз забезпечили зв’язок. То була коротенька розмова, але К., не можучи зосередитись, увесь час стояв бiля апарата. Аж коли заступник договорив, К.