Процес (збірник)

Люди гукали щось одне одному через вулицю, одна з таких вуличних розмов скiнчилась якраз над головою К. гучним реготом. Уздовж довгоi вулицi раз по раз траплялися невеличкi напiвпiдвальнi крамнички з рiзноманiтним харчем, до них провадило кiлька сходинок. Жiнки заходили до крамничок i виходили з них або стояли на сходах i теревенили. Зеленяр, такий самий неуважний, як i K., пропонував овочi, задираючи голову до вiдчинених вiкон, i разом iз своiм вiзком мало не впав в одну з таких сходових заглибин. Десь навiть огидно заскавучав грамофон, що вже вiдслужив свое в багатших мiських кварталах.

К. неквапом iшов вулицею, неначе вiн мав доволi часу або з якогось вiкна на нього дивився слiдчий i знав, що К. нарештi з’явився. Було вже по дев’ятiй. Будинок стояв далеченько, вiн був напрочуд довгий, а найдужче вражала висока й широка в’iзна брама. Крiзь неi вочевидь мали iздити навантаженi хури, якi належали рiзним складам, що, тепер замкненi, тяглись навколо подвiр’я, над кожним виднiла назва фiрми, деякi назви К.

не раз уже бачив на банкiвських документах. Усупереч своiй тодiшнiй звичцi К. надумав пильнiше до всього придивитись i трохи постояв коло в’iзду на подвiр’я. Неподалiк сидiв на скринi босоногий чолов’яга й читав газету. На вiзочку гойдалися два хлопчики. Бiля крана стояла хирлява дiвчинка в спальнiй пiжамi i, поки дзюрчала вода в глечик, дивилась на К. У закутку подвiр’я з вiкна до вiкна натягнули мотузку i вже чiпляли на неi бiлизну. Один чоловiк стояв унизу i криком керував тiею роботою.

К. попрямував був до сходiв, щоб пiднятися до кiмнати слiдчого, але знову застиг на мiсцi, бо, крiм цих сходiв, побачив на подвiр’i ще три пiд’iзди зi сходами, до того ж у кiнцi подвiр’я виднiв вузенький прохiд до ще одного, дальшого подвiр’я. К. розсердився, що йому докладно не пояснили, де мiститься потрiбна кiмната, до нього ставляться з просто дивовижною недбалiстю чи байдужiстю, i К. намiривсь на повен голос недвозначно заявити про це. Зрештою вiн ступив на сходи, подумки втiшено пригадуючи слова вартового Вiлема, мовляв, вiд правосуддя тхне злочином, з чого, власне, випливало, що кiмната слiдчого мае бути в тому пiд’iздi, який випадково обрав К.

Ідучи нагору, К. усякчас мусив обминати купи дiтлахiв, що гралися на сходах i, пропускаючи його повз себе, дивилися на нього лихим оком. Коли менi доведеться сюди йти наступного разу, говорив вiн подумки, то я або цукерок наберу, щоб прихилити дiтей до себе, або вiзьму рiзку, щоб добре iх вiдшмагати.