Процес (збірник)

Тут так гидко, – додала вона пiсля паузи, беручи К. за руку. – Ви вiрите, що вам пощастить змiнити щось на краще?

К. засмiявся i трохи поворушив рукою, вiдчуваючи ii м’якi пальцi:

– Власне, я не збиравсь, як ви кажете, мiняти тут щось на краще, i якби ви, скажiмо, розповiли про це слiдчому, вас би висмiяли, а то й покарали. Звичайно, з власноi волi я й справдi не втручався б у цi справи, потреба вдосконалити правосуддя нiколи не заважала б менi спати. Але через те, що мене нiбито заарештовано, – а мене справдi заарештовано, – я був змушений говорити про такi речi, щоправда, задля себе самого.

Якщо я при цьому зможу стати в пригодi ще й вам, то, звiсно, робитиму це з охотою. Не з самоi любовi до ближнього, а й тому, що ви теж спроможнi допомогти менi.

– Як я вам допоможу? – запитала жiнка.

– Покажете менi, наприклад, книжки, що лежать там на столi.

– Та певне ж! – гукнула жiнка i якнайшвидше потягла К. за собою. То були старi, пошарпанi книжки, одна майже роздерта посерединi палiтурка трималась на самих нитках.

– Яке тут усе брудне, – похитав головою К., а жiнка, пiднявши фартух, проворним рухом бодай змела порох iз книжок, перше нiж К. доступився до них. К. розгорнув верхню книжку, показався непристойний малюнок. Голi чоловiк та жiнка сидiли на канапi, про задум художника неважко було здогадатись, але його невправнiсть була така разюча, що на малюнку можна було добачити лише двi надмiру натуралiстичнi постатi, якi сидiли занадто прямо, а внаслiдок порушення перспективи були оберненi мало не в рiзнi боки.

К. далi й не гортав, а подививсь на титульний аркуш другоi книжки, то був роман iз назвою «Нещастя, яких зазнала Грета вiд свого чоловiка Ганса».

– Отакоi, то оце тi кодекси законiв, якi мають отут вивчати? – обурився К. – І це цi люди судитимуть мене?

– Я допоможу вам, – озвалася жiнка. – Хочете?

– А ви справдi годнi допомогти, не накликавши на себе небезпеки? Ви ж перед тим казали, що ваш чоловiк дуже залежний вiд начальства.

– Я однаково хочу допомогти вам, – не вiдступала жiнка.

 – Ходiмо, нам треба поговорити. Про небезпеку не кажiть менi нiчого, я боюся небезпек тiльки там, де хочу iх боятися. Ходiмо. – Жiнка показала на помiст i попросила К. сiсти поруч з нею на сходинку. – У вас дуже гарнi карi очi, – зазираючи знизу в обличчя К., сказала вона йому, як вони посiдали. – Менi теж казали, що в мене гарнi очi, але вашi набагато гарнiшi. А втiм, ви менi сподобались одразу, як прийшли сюди вперше.