Процес (збірник)

Як вона може його пiймати? Хiба вiн i досi не мае такоi свободи, що мiг би розтрощити весь апарат правосуддя, – принаймнi ту його частину, що опiкуеться ним? Хiба вiн не може бодай трохи покладатись на себе самого? До того ж ii пропозицiя допомогти звучала щиро, можливо, така допомога ще придасться, i, певне, нема кращого способу помститися слiдчому та його поплiчникам, як вiдiбрати в нього цю жiнку й самому розкошувати нею. І тодi може виявитись, що слiдчий, з тяжкою мукою написавши неправдивi рапорти про К., побачить серед ночi, що лiжко цiеi жiнки порожне.

А порожне тому, що вона належить К., ця пишна, зграбна, гаряча жiнка, що стоiть бiля вiкна в темнiй сукнi з грубоi важкоi тканини, взагалi належить тiльки К.

Коли К. позбувся отак сумнiвiв щодо жiнки, тиха розмова коло вiкна видалася йому задовгою, вiн спершу щиколотками постукав по помосту, а потiм ударив кулаком. Студент через плече жiнки мигцем подивився на К., про те розмови не припинив, навпаки, ще тiснiше пригорнувся до жiнки i обняв ii. Вона, начебто уважно слухаючи його, низько схилила голову, а вiн, майже не сповiльнюючи мови, з вилясками цiлував iй нахилену шию.

К. добачив у цьому потвердження тиранiчноi влади, що ii, як скаржилася жiнка, мае над нею цей студент, отож вiн пiдвiвся й заходив по кiмнатi. Скоса позираючи на студента, вiн метикував, як найшвидше можна спровадити його, тож, К. було тiльки на руку, коли студент, вочевидь роздратований отим вештанням по кiмнатi, що згодом обернулось на гучне тупотiння, зауважив:

– Якщо вам не стае терпцю, йдiть собi.

Ви вже давно мали вийти звiдси, тут ви нiкому не потрiбнi. Ви мали забратися ще тодi, як я ступив до кiмнати, i то якнайшвидше.

У цьому зауваженнi могла б вилитись уся насилу тамована лють, проте в ньому вiдчувалася ще й пиха майбутнього судовця, що звертаеться до нелюбого йому звинуваченого. К. зупинився близько вiд студента й засмiявся:

– Менi й справдi уриваеться терпець, але моя нетерплячка найшвидше мине тодi, як ви заберетеся звiдси. А якщо, може, ви прийшли сюди, аби вчитись, – я чув, нiби ви студент, – я вам охоче поступлюся мiсцем i пiду з цiею жiнкою.

А втiм, вам iще довго треба вчитись, аби стати суддею. Вашого правосуддя я до пуття й не розумiю, але, гадаю, самими брутальними словами, що iх ви, до речi, навчились уживати без усякого сорому, суду вже не вiдбудеш.

– Не годилося залишати йому такоi свободи пересувань, – сказав студент, немов прагнучи пояснити жiнцi, чому К. удаеться до образ, – то була помилка.