Процес (збірник)

– Бо ви звинуваченi, – пояснив судовець.

– Так, – кивнув К., – але менi тим паче треба боятися, що вiн, навiть якщо, можливо, не вплине на результат процесу, мае, напевне, вплив на попередне розслiдування.

– Звичайно, – кивнув судовець, немов слова К. збiгалися з його власною думкою. – А в нас тут, як правило, безрезультатних процесiв не бувае.

– Я теж такоi думки, – признався К., – але це аж нiяк менi не зашкодить при нагодi таки взятися за студента.

– Я був би вам дуже вдячний, – трохи офiцiйно сказав судовець, здаеться, вiн, власне, й не вiрив у здiйсненнiсть свого найпотаемнiшого бажання.

– Можливо, – говорив далi К., – годиться вiддухопелити ще декого з судовцiв, а то й усiх гамузом.

– Так-так, – кивав головою судовець, немов iшлося про очевиднi речi. Потiм подивився на К. з довiрою, що ii попри всю його приязнiсть досi не вiдчувалося, й додав: – У нас завжди виникають якiсь бунти. – Але тема, либонь, трохи збентежила його, бо вiн урвав ii словами: – А тепер менi треба подати рапорт до канцелярii.

Ви пiдете зi мною?

– А що я там робитиму? – запитав К.

– Побачите канцелярiю. Там на вас нiхто й уваги не зверне.

– А чи варто ii дивитися? – завагався К., дарма що йому дуже кортiло пiти туди.

– Бачите, – взявся пояснювати судовець, – я гадаю, вона вас зацiкавить.

– Добре, – наважився врештi К., – я пiду з вами. – І швидше за судовця збiг схiдцями вгору.

Заходячи, К.

мало не заорав носом, бо за дверима була ще одна сходинка.

– А на вiдвiдувачiв тут не дуже зважають, – зауважив вiн.

– Тут на них узагалi не зважають, – поправив судовець. – Ви лиш погляньте, яка тут почекальня.

Перед очима тягся довгий коридор, неоковирнi дверi обабiч провадили до окремих комiрчин горища. Свiтло не потрапляло безпосередньо в коридор, але й темряви не було, бо чимало комiрчин замiсть суцiльних дерев’яних перегородок з боку коридора мали тiльки дерев’янi каркаси, що, проте, сягали аж до покрiвлi.

Через цi каркаси сiялось трохи свiтла, можна було побачити, як за столами сидять та пишуть поодинокi судовцi, дехто, правда, пiдступив до каркаса й крiзь його дiри споглядав людей у коридорi. Напевне, через те, що недiля, людей прийшло небагато. Вони видавались жалюгiдними й сидiли майже на однаковiй вiдстанi одне вiд одного на двох рядах довгих дерев’яних лав, що стояли пiд стiнами.