Насолода

– Udine: Gaspari, 2001]

Так, Д’Аннунцiо мав почуття патрiотизму, що межувало з нацiоналiзмом. Але не можна забувати, що вiн був майже однолiтком молодоi Італiйськоi держави, а отже, свiдком ii нацiональних трiумфiв, надiй i розчарувань: об’еднана Італiя сформувалась (iз часто антагонiстичних мiж собою князiвств та герцогств) як нацiональна держава серед захiдноевропейських держав найпiзнiше – у 1861 р. Тож i в часи, коли вiн був зрiлим письменником, iталiйська державнiсть ще не була зцементована. Проблема iдентичностi Італii, ii кордонiв, ii геополiтичноi ролi в Європi та свiтi продовжувала бути гарячим i болiсним питанням.

Ось чому вiйна стала чи не центральним досвiдом життя Д’Аннунцiо: вихор геополiтичного напруження, що струснув Європу, змiнюючи кордони ii держав, якнайповнiше вiдповiдав екзистенцiйнiй фiлософii письменника, що прагнув почуттiв i ризикiв на гранi.[14 - Alfredo Bonadeo. D’Annunzio and the Great War [Д’Аннунцiо i Велика Вiйна]. – Madison (New Jersey): Fairleigh Dickinson Univ. Press, 1995. ] Д’Аннунцiо мав i конкретну полiтичну вiзiю: «iнвалiдною перемогою» («vittoria mutilata») назвав вiн наслiдки вiйни для Італii, що втратила територii, попри ii вiдхiд вiд Троiстого союзу та внесок у перемогу Антанти над Центральними державами восени 1918 р.[15 - Renzo De Felice. – D’Annunzio politico: 1918–1938 [Д’Аннунцiо-полiтик: 1918–1938]. – Bari: Laterza, 1978.] Вiн вважав, що Італiя мала би вiдмовитись вiд деяких обiцяних – за Лондонським пактом – земель (Пiвнiчна Далмацiя), але завоювати хорватське мiсто Ф’юме, де проживало 25 тисяч iталiйцiв (частина населення прибережних мiст визнавала себе за iталiйцiв, що й породило рух iрредентизму). На думку iсторика Гаетано Сальвемiнi, вираз «iнвалiдноi перемоги» набув вимiрiв полiтичного мiфу, на основi якого сформувались базовi iдеi фашистськоi iдеологii.

З 1919 року Д’Аннунцiо почав пiдтримувати Муссолiнi та зокрема колонiальнi завоювання в Абiссiнii (давня назва Ефiопii), що вiдобразилось у надрукованiй пiзнiше збiрцi статей i виступiв «Тримаю тебе, Африко» («Teneo te, Africa», 1936).

Власне, реально письменник став окупантом: був призначений головою експедицii, що 12 вересня 1919 р. захопила хорватське припортове мiсто Рiеку (що iталiйською зветься Ф’юме). До грудня 1920-го був правителем (команданте) Республiки Ф’юме, яку називав «схiдною землею Італii».[16 - «Вiльна держава Ф’юме» (1920–1924) у 1924 р. була анексована до Італii, де протрималась до 1947 р. як центр однойменноi провiнцii.