Насолода

Розмовляючи, вона не змогла б утримати його.

Вода у кiвшику стала потроху закипати.

Андреа сидiв на низькому стiльцi й, обiпершись лiктем об колiно, дивився на прегарне створiння таким пильним поглядом, що вона, хоч i не оберталася, вiдчувала на собi його прискiпливiсть i вiдчувала майже фiзичний бiль. Андреа, дивлячись на неi, думав: «Колись я володiв цiею жiнкою». Вiн повторював цi слова подумки, намагаючись переконати себе; i для того, щоб переконати себе, докладав розумових зусиль, пригадував усiлякi подробицi ii поведiнки, коли вона вiддавалася насолодi, намагався знову побачити ii у своiх обiймах.

Але певнiсть у тому, що вiн нею володiв, утiкала вiд нього. Елена здавалася йому зовсiм iншою жiнкою, яку вiн нiколи не кохав, нiколи не тримав в обiймах.

Насправдi вона була ще жаданiшою, нiж колись. Пластична загадка ii краси була ще бiльш таемничою й привабливою. Їi голова з маленьким чолом, прямим носом, вигнутими бровами, з такими чистими, такими чiткими античними обрисами, що здавалася знятою iз сиракузькоi медалi, мала в очах i на вустах дивовижний контраст: вираз палкий, iнтенсивний, неоднозначний, надлюдський, що його лише новiтнiй дух, насичений глибокою розкутiстю мистецтва, мiг би передати в таких безсмертних образах, як Мона Лiза й Неллi О’Браен.

[51 - «Мiс Неллi О’Браен» – картина Джошуа Рейнолдса (див. прим. 22), написана приблизно 1763 р. На нiй зображена подруга i модель художника, красуня куртизанка, приналежна до тодiшнього свiту британськоi аристократii (була коханкою i матiр’ю сина третього вiконта Болiнгброка). ]

«Тепер iншi володiють нею, – подумав Андреа, дивлячись на неi. – Іншi руки ii торкаються, iншi губи ii цiлують». І тодi як його фантазii нiяк не вдавалось утворити образ еднання мiж ним i нею, вiн знову з невблаганною точнiстю бачив iнший образ. І його опанувала безумна манiя про все довiдатися, все розкрити, про все розпитати.

Елена нахилилася над столом, бо крiзь щiлину мiж кришкою i кiвшиком стала прориватися гаряча пара. Вона долила лише трохи води; потiм укинула два шматочки цукру в одну фiлiжанку; додала в чай ще трохи води; потiм загасила сине полум’я.

Вона зробила все це з майже нiжною турботливiстю, але жодного разу не обернулася до Андреа. Внутрiшня розбурханiсть почуттiв тепер перетворилася на майже нiжнiсть, вiд якоi iй стискалося горло й проступали сльози; i вона не могла дати ради цим почуттям. Стiльки суперечливих думок, стiльки хвилювань i змiн настрою тепер довели ii до плачу.