Насолода

– Прощавайте! Прощавайте!

І коли карета рушила, вона впала на сидiння, пригнiчена, залившись слiзьми, якi не хотiли зупинятися, бгаючи троянди конвульсивним посмикуванням рук.

ІІ

Пiд сьогоднiшнiм сiрим демократичним потопом ганебно тонуть чимало чудових i рiдкiсних речей, пiд ним потроху зникае також окремий клас старовинноi iталiйськоi знатi, в якому зберiгалася вiд поколiння до поколiння певна сiмейна традицiя витонченоi культури, елегантностi та мистецтва.

До цього класу, який я назвав би аркадським, бо вiн досяг свого найвищого злету в надзвичайно цiкавому життi вiсiмнадцятого сторiччя, належали й Спереллi.

Урбанiзм, аттикiзм,[55 - Аттикiзм – риторичний стиль першоi чвертi І ст. до н. е. ораторiв, письменникiв та граматикiв (Ксенофонт, Менандр, Аполлодор iз Пергамо, Дiонiсiй Галiкарнаський), що характеризувався класичною яснiстю та простотою; назва походить вiд Аттики – областi Грецii, де знаходяться Афiни. Однак автор мiг мати на увазi й так званий «паризький аттикiзм» – мистецький напрямок ХVІІ ст. , представлений придворними живописцями школи Нiколя Пуссена, що любили стриманий неокласичний стиль i гармонiйну «цитацiю» археологiчних елементiв грецькоi та римськоi старовини.] любов до вишуканостi, потяг до незвичайних студiй, до естетичних дивовиж, археологiчна манiя, витончена галантнiсть були в домi Спереллi спадковими якостями. Один iз них, Алессандро Спереллi, 1466 року подарував Федерiго Арагонському, синовi неаполiтанського короля Фердинандо й братовi Альфонсо, дюка Калабрiйського, манускрипт, що мiстив деякi поезii «менш грубих» стародавнiх тосканських авторiв, якi Лоренцо Медiчi обiцяв опублiкувати в Пiзi в ?65 роцi. І цей же таки Алессандро написав на смерть божественноi Симонетти, разом iз вченими свого часу, меланхолiйну латинську елегiю, наслiдуючи Тибулла. Ще один Спереллi, Стефано, в тому ж таки сторiччi, перебував у Фландрii, де жив розкiшним життям, позначеним витонченою елегантнiстю посеред неймовiрноi бургундськоi пишноти; i там вiн залишився при дворi Карла Смiливого, порiднившись з однiею фламандською родиною. Його син Джусто став живописцем, здобувши науку в Джованнi госсарта;[56 - Ян (Джованнi) Госсарт (званий також Мабюз за мiсцем народження) – нiдерландський художник-маньерист, портретист, гравер, рiзьбяр по дереву (1478–1532). Пiд впливом iталiйського живопису започаткував течiю романiзму в малярствi Нiдерландiв ХVІ ст.